життя, пристосування до постійних нестабільних зовнішніх впливів.
Важливим елементом у роботі соціального педагога є стресостійкість, що характеризується здатністю протистояти стресовим факторам. Стресостійкість буде забезпечувати високу ефективність діяльності й сприятиме збереженню здоров'я людини, якщо вона буде креативно мислити у вирішенні своїх проблем. Важливу роль у підвищенні стресостійкості людини відіграє комунікативна компетентність.
Професійна компетентність характеризується наявністю у соціальних працівників комплексу знань, умінь, навичок, психологічних якостей, професійних позицій та акмеологічних варіантів. А знання, уміння і навички виступають як рольові характеристики професійної компетентності. Окрім того, професійна компетентність соціального працівника повинна включати також і особисті якості, а також сукупність умінь і навичок, що забезпечують функціонування процесу спілкування з клієнтами і колегами.
Таким чином, соціальний педагог зобов'язаний бути не тільки компетентним фахівцем з високою науковою і діловою кваліфікацією, виконавською дисципліною; не лише духовно багатою особистістю, що несе моральну відповідальність за свою навчальну і виховну діяльність у школі; педагог має бути водночас комунікабельною особистістю з високою культурою спілкування, вмінням вести діалог, дискутувати, створювати позитивний моральний та емоційний настрій у педагогічній взаємодії, що забезпечує високий рівень стійкості до стресів, вміння контролювати власними емоційними станами.
РОЗДІЛ 2
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СТРЕСОСТІЙКОСТІ ТА КОМУНІКАЦІЇ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ
2.1. Методологічні аспекти організації експериментально-дослідницької роботи
Оптимальній поведінці суб’єктів стресової ситуації сприяє їхня здатність справлятися із стресовими факторами, вірно організовувати свою поведінку в складних ситуаціях взаємодії, контролювати свій емоційний стан, швидко приймати правильні рішення – тобто стресостійкість [Вітюк Н., 2006, 254]. Належний рівень стресостійкості дозволяє людині порівняно легко адаптовуватися до стресових ситуаціях, обмежити психологічні витрати. Тому перш, ніж визначати напрями формування стресостійкості у студентської молоді, необхідно проаналізувати особливості реагування сучасних юнаків та дівчат на виникнення стресових чинників.
Комунікація – це система цілеспрямованих і мотивованих процесів, які забезпечують взаємодію людей в колективній діяльності, реалізують суспільні особисті психологічні відносини і використовують специфічні засоби, перш за все – мову [Леонтьєв А., 1999, 78].
В значній мірі успіх професійної діяльності представників багатьох професій залежить від рівня культури професійного спілкування. В першу чергу це стосується професії соціального працівника.
В даній роботі ми визначимо вплив комунікації на підвищення рівня стресостійкості соціальних педагогів за допомогою проведення методик та анкетування. Експериментальне дослідження здійснювалось протягом 2007-2009 рр. Всього у ньому взяло участь 116 студентів І-V курсів спеціальності “Соціальна педагогіка. Практична психологія”, Педагогічного інституту Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника. Дана робота проводилася в руслі теоретико-експериментального дослідження здатності молодої людини до стресостійкості в умовах травматичного стресу та вплив комунікативної компетентності на підвищення стійкості до стресів.
Дослідження мало на меті проаналізувати прояви психологічних особливостей та закономірностей поведінки сучасної молоді в стресових ситуаціях, оцінити рівень комунікативної компетентності. Досягнення мети дослідження здійснювалося шляхом перевірки провідної гіпотези, зміст якої міститься в припущенні, що розвитку стесостійкості сприяють як різні психологічні та особистісні чинники особистості, так і високий рівень комунікативної компетентності соціального педагога.
Програма дослідження включала наступні етапи:
- теоретико-аналітичний – тут відбувалася постановка проблеми, визначення мети та завдань дослідження, здійснювалося ознайомлення із станом досліджуваної проблеми у психологічній науці і аналітико-синтетичне вчення її теоретичних напрацювань з окремих аспектів;
- організаційний етап: включає підбір матеріалів для проведення експериментального дослідження;
- етап реалізації експериментального дослідження: включає проведення психодіагностичних процедур серед студентів вищого навчального закладу;
- підсумково-аналітичний етап – тут відбувалася обробка й систематизація результатів дослідження, виводилися висновки та загальні рекомендації щодо даної проблеми.
Основні завдання експериментального дослідження:
Визначити рівень стресостійкості соціальних педагогів.
З’ясувати здатність студентської молоді адаптовуватися до стресових ситуацій.
Визначити рівень самооцінки психічних станів серед соціальних педагогів.
Визначити рівень комунікативної компетентності соціальних педагогів.
Розробити програму соціально-психологічного тренінгу для розвитку комунікативної компетентності та підвищення рівня стресостійкості.
З-поміж емпіричних методів дослідження нами були використані спостереження, опитування (бесіди, анкети), тестування. В аналізі особливостей адаптації молодих людей до стресових ситуацій, їх психічних станів з-поміж організаційних методів нами було використано порівняльний метод, за допомогою якого ми мали можливість співставити рівні розвитку стресостійкості та тривожності юнаків та дівчат, які навчаються на різних курсах у вузі.
Для використання поставлених у роботі завдань нами було використано наступні методики:
- опитувальник на визначення адаптивних здібностей особистості до стресу (В.Розов) [Розов В., 2006, 68];
- методика на визначення самооцінки психічних станів (за Г.Айзенком) [Розов В., 2005, 278];
- опитувальник способів реагування на конфліктні ситуації К.Томаса Розов В., Київ, 2005 [Розов В., 2005, 278];
- методика на визначення рівня особистісної тривожності (Ч.Спілбергера) [Волошина В., Долинська А., 2006, 280];
- методика вивчення компетентності у спілкуванні, оцінка рівня товариськості (В.Ф.Ряховського);
- анкета для визначення рівня стресостійкості студентської молоді.
Для визначення основних чинників виникнення стресових ситуацій серед студентів вищого навчального закладу ми використали розроблену нами анкету. Анкетування стосувалось таких аспектів:
обізнаності студентів щодо поняття “стресу”;
частоти та тривалості перебування студентів у стресових ситуаціях;
причин, що найбільше впливають на виникнення стресових станів;
рекомендацій щодо запобігання стресу;
дій щодо подолання стресових станів.
Концептуальною основою опитувальника адаптивності до стресу (АС) є дослідження адаптивності як полісистемної властивості інтегральної індивідуальності, як здібності, що включає в себе підсистеми індивідних, особистісних і суб’єктивних властивостей, які забезпечують ефективне соціальне та професійне функціонування в умовах травматичного стресу з мінімальними витратами індивідуальних психофізіологічних ресурсів та збереження психічного та соматичного здоров’я [Розов В., 2006, 60].
Відповідно до сучасних досліджень, структура здібностей до адаптації в умовах травматичного стресу включає 8 складових:
управління психофізіологічними станами, сильними емоціями;
управління сном і сновидіннями;
конструктивне й адаптивне мислення;
самоорганізація часу власного життя;
уміння встановлювати і розвивати позитивні підтримуючі міжособистісні стосунки, надавати й приймати емоційну підтримку;
упевненість та асертивна