У прийнятій Програмі було збережено загальний підхід до визначення основних напрямів її виконання, який полягав у тому, щоб окреслити головні вектори діяльності держави щодо створення передумов для життєвого самовизначення і самореалізації молоді, розв'язання молодіжних проблем та їх складових. Хоча під час підготовки документа і його прихильники, і його опоненти говорили про відсутність конкретики як недоліку законопроекту, але цієї конкретизації так і не з'явилося. До Програми увійшли такі формулювання, що можуть бути підставою для плану дій державних установ і громадських організацій, законодавчої та виконавчої влади, центральних та місцевих органів, державних адміністрацій та місцевих рад. Ось зразки цих підпунктів програми: підвищення якості проведення щорічного обстеження молоді», «поліпшення умов проживання учнів та студентів у гуртожитках навчальних закладів»,«інформаційне забезпечення роботи з молодими сім'ями», «сприяння розвитку волонтерського громадського молодіжного руху» тощо.

Всього до Програми увійшли дванадцять напрямів її виконання. Наведемо їх у визначеній законодавцем послідовності: 1) створення умов для доступності якісної освіти, сприяння творчому то інтелектуальному розвитку молоді; 2) забезпечення зайнятості та розвиток підприємницької діяльності молоді; 3) формування здорового способу життя молоді; 4) підготовка молоді до сімейного життя та підтримка молодих сімей; 5) сприяння вихованню патріотизму, розвитку духовності, моральності дітей та молоді, організації їх змістовного дозвілля; 6) формування у молоді поваги до закону та запобігання негативним явищам у молодіжному середовищі; 7) розвиток громадянської активності молоді, забезпечення постійної співпраці органів державної влади та органів місцевого самоврядування з молодіжними та дитячими громадськими організаціями; 8) залучення молоді до роботи в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування; 9) інтеграція молоді до світової та європейської молодіжної спільноти; 10) формування інформаційного простору для реалізації державної молодіжної політики; 11) забезпечення реалізації прав молоді з особливими потребами: 12) вдосконалення нормативно-правової бази, державної регуляторної політики у молодіжній сфері [10, с. 9].

Як ми бачимо, було не тільки відредаговано перший підрозділ урядового документа, але ще й додано два напрями діяльності, які визначали питання підтримки молоді з особливими потребами та молодіжного підприємництва. Це зробило документ більш простим та зрозумілим у використанні. Разом з тим, відсутність аналітичних блоків при характеристиці кожного напряму діяльності не стала причиною для перетворення розділу «Необхідність прийняття Програми» у більш змістовний. Стислість вступного розділу Програми, яка була зрозумілою при наявності додаткової інформації у третьому розділі, стала недостатньо аргументованою. Заради справедливості необхідно відзначити, що не завжди текст вступних частин зазначених напрямі в урядовому проекті був однаково змістовним, а наведені дані – вичерпними.

Механізм виконання та контроль за здійсненням Програми передбачав, що її розроблення і здійснення покладаються на Кабінет Міністрів України. Спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері соціального становлення та розвитку молоді доручалося лише розробляти щорічні заходи та подавати їх на затвердження уряду України. До цієї роботи молодіжне відомство повинно було залучати інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську, Севастопольську місцеві державні адміністрації. За державною молодіжною структурою закріплялась також функція Координації діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади. Контроль за виконанням Програми покладався на органи державної влади та місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції. Кабінет Міністрів України зобов'язувався щорічно інформувати Верховну Раду України про виконання Аналіз четвертого розділу Програми дозволяє зробити висновок, що в ньому цілком обґрунтовано було визначено різні ролі та рівні відповідальності уряду і державного молодіжного відомства, тобто було виправлено підхід, запропонований в урядовому проекті.

Перелік очікуваних результатів виконання Програми був створений досить великий і, зрозуміло, передбачав забезпечення необхідних стартових можливостей для молодих громадян, підвищення рівня освіти, вирішення проблем зайнятості, розвитку молодіжного підприємництва, поліпшення соціальної роботи з молоддю, формування високих моральних цінностей, створення умов для поліпшення здоров'я, зниження рівня негативних проявів серед молоді, активізацію молодіжного руху, зміцнення та стабілізацію структур органів державної влади, які займаються вирішенням молодіжних проблем, залученням молоді до державної служби, розширення обсягів наукових досліджень молодіжних проблем тощо [19, с. 63].

Цікаво, що саме у розділ п'ятий Очікувані результати виконання Програми» було включено наступне положення: «Виконання Програми сприятиме тому, що державна молодіжна політика стане одним із найважливіших напрямів діяльності держави і постійно здійснюватиметься з урахуванням її можливостей на політичному, соціальному, економічному, законодавчому та організаційному рівнях» [21, с. 21]. У проекті документа, що з самого початку запропонував уряд, ця думка дещо в іншому формулюванні була включена до першого розділу щодо необхідності прийняття Програми: «За роки незалежності України молодіжна політика стала одним з пріоритетів діяльності держави. Здійснені у ході її реалізації політичні, правові, організаційні заходи в цілому позитивно вплинули на процес соціалізації молодих громадян [25, с. 14-15]. Таким чином, Верховна Рада України визнала, що задекларовані положення ще не стали реальною дійсністю, робота по перетворенню молодіжної політики у пріоритетний напрямок держави ще попереду.

Необхідно зазначити, що у Програмі було відведено багато місця молодіжним та дитячим громадським організаціям. Навіть сама назва документа дозволяла сприймати його як план дій не тільки державного, а ще й громадського сектора. Як визнання важливої ролі молодіжних та дитячих організацій у діяльності щодо підтримки молоді можна розцінювати положенні; шостого розділу Програми про те, що центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування можуть делегувати їм повноваження щодо реалізації програмних заходів із фінансовою