3.3. Використання соціальним педагогом методів виховання і розвитку та навчання у формуванні цінностей молоді

Трактування терміна "метод" як способу діяльності завжди потребує уточнення, про чию діяльність йдеться. Це стосується і виховання та розвитку. В окремих ситуаціях ініціатором взаємодії може бути виховник (батько, вчитель), а в іншому – більшу активність усе ж виявляє вихованець. Відповідно підстави говорити про дві групи методів: а) методи виховання і розвитку, у яких домінує активність виховника (що зовсім не позбавляє вихованця статусу суб'єкта) і б) методи самовиховання і саморозвитку, коли переважає ініціатива вихованця. В цьому розділі висвітленню підлягають, власне, методи першої групи [14, с. 184].

Навчання цінностей. У попередніх розділах уже йшлося про те, що хоча знання моральних норм не забезпечують моральної поведінки дитини, проте самі ці знання все ж необхідні. Система виховних заходів повинна передбачати й момент, коли виховник, крім усього іншого, ознайомлює дітей з тим набором правил, принципів і норм поведінки, тобто з кодексом, який репрезентує систему цінностей. "Зло починається з елементарного морального невігластва, з етичної неграмотності", – зауважує В. Сухомлинський.

Навчання цінностей може бути наперед зумисно продуманим, організованим, отже, складати певну систему, що передбачає послідовне їх роз'яснення і вивчення. Щоб дотримуватися, наприклад, Заповідей Божих, людина щонайменше повинна їх знати. Водночас таке навчання може здійснюватися також принагідно, "випадково", підказуватися щоденними стосунками в родині, в школі, предметом, про який ідеться на уроці чи в позаурочних заходах.

Системне навчання цінностей. У практиці сімейного виховання системне навчання посідає вельми помітне місце. Коли мати навчає дитину першої молитви, повчає, що треба допомагати слабшому, не брати чужого, любити рідну землю і рідну природу дає настанови про те, як поводитися серед людей, як жаліти тварин, – то це і є початком такого виховання.

Більш організованим таке навчання стає в школі – у формі уроків етики, так званих інформативних годин (уроки класного опікуна), бесід, пов'язаних з історичними датами тощо. Оскільки правові кодекси чи окремі закони теж втілюють у собі морально-етичні вартості, якими живе суспільство, то вивчен-ня їх у школі також є формою системного навчання вартостей.

В організації та проведенні уроків навчання цінностей слід особливо остерігатися нудного моралізаторства. "Довгі моральні настановлення, особливо одноманітні, дуже шкідливі, бо привчають душу до їх безсилля" (К. Ушинський), до байдужого, легковажного і навіть нігілістичного ставлення до самого виховання.

Системне засвоєння інформації про норми поведінки забезпечується і деякими іншими шляхами. Дитина повинна знати правила, що визначають її життя у школі та поза нею. їй пропонують певний набір вимог, які стосуються праці на уроці, чергування в класі, прибирання кімнати, ставлення до книжки та ведення зошита тощо [12, с. 223].

Системне навчання цінностей часто супроводиться корекцією, доопрацюванням, удосконаленням того, що вже було досі в свідомості дитини. Так поступово на основі первинних знань про мораль, про стосунки людей тощо у підлітків формуються менш-більш цілісні уявлення про вимоги до власної поведінки. Ця система, якщо вона підкріплена вірою у певні ідеали, стає основою механізму самоконтролю і самооцінки.

Системне навчання цінностей передбачає застосування декількох послідовних прийомів.

Первинне засвоєння інформації – через пояснення, розповіді, лекції – до запам'ятовування, пригадування, відтворення.

Пояснення і керована дискусія – ускладнюють рівень осмислення і переносять сутність ціннісних формул на конкретні Життєві ситуації. На цьому етапі виявляються перші спроби Дитини поставити себе на чиєсь місце, асоціювати себе з літературними чи історичними героями тощо. В американських школах такі дискусії застосовуються дуже широко. При цьому дотримуються двох правил: а) учителі ніколи не намагаються нав'язувати дітям свої готові рішення і висновки; вони не власно, а дійсно поважають власні висновки дитини; б) у пошуках рішень діти якнайчастіше вдаються до практичного досвіду – власного, а також досвіду інших людей.

Ролева гра – передбачає введення учня в певну соціальну роль і пропозицію розв'язати конкретну моральну проблему наприклад: "Уявіть собі, що Ваша товаришка не виконала домашнє завдання. Чи повинна вона повідомити про це вчительку, якщо вчителька сама про це не запитує?" Або: "Яку пораду дасте своїй подрузі, котра хоче вступити до університету і намагається зробити це за допомогою хабара?" і т. п.

З метою посилення ефекту такого навчання в американських школах пропонується обговорювати не уявні, а життєві ситуації. На рівних у дискусіях беруть участь й учителі.

Нарешті, засвоєння вартостей може здійснюватися шляхом написання спеціальних творів, наприклад, з життя великих людей. Застосовуються і групові завдання такого характеру [12, с. 226].

Особливу форму системного навчання цінностей становить так звана індоктринація, характерна для виховання в закритих тоталітарних суспільствах, коли ідеологія керівної еліти ставиться вище абсолютних вічних цінностей. Як правило, система таких поглядів не ґрунтується на природовідповідних засадах, а тому насаджується з особливою наполегливістю і категорично не допускає інакодумства. Крім того, індоктринація зорієнтована не стільки на людину (її душу), скільки на "масу" ("народ", "клас"), підпорядковуючи її служінню "світлій ідеї".

Характерною формою індоктринації було тотальне насадження комуністичної ідеології за більшовицького режиму в школі, у вищих навчальних закладах – з допомогою системи спеціальних суспільно-політичних предметів (історія КПРС суспільствознавство, курси атеїзму, "істмат" тощо ).

Варто зауважити, що