Ціннісні орієнтації – це „соціальні, економічні, політичні, моральні, релігійні, естетичні, гносеологічні, онтологічні та/або ідеологічні засади оціночних суджень суб'єкта про оточуючу дійсність, ті чи інші її сторони, сфери, об'єкти, які утворюють змістову сторону спрямованості особистості”. Це явище динамічне, оскільки кожне нове покоління засвоює цінності попереднього крізь призму власного сприйняття, додаючи власні цінності. Звичайно, процес зміни ціннісних орієнтацій безпосередньо пов'язаний із змінами в економічному, культурному, політичному та інших сферах життя суспільства певної країни [71, с. 308].

Ще в СРСР було проведено низку досліджень процесів зміни ціннісних орієнтацій молоді 1960-х, 1970-х та 1980-х років.

У 1960-ті роки особлива увага зверталась на вивчення системи ціннісних орієнтацій молоді, котра тільки-но починала трудову діяльність; на працю, освіту та їх взаємозв'язок; вивчалися орієнтації на різні сторони способу життя (сім'я, дозвілля тощо). До речі, цікавий момент: цінність праці вважалась засобом здійснення життєвих планів і задоволенням інтересів особистості, вона була прямо пропорційна зростанню духовних і матеріальних потреб людини та обернено пропорційна можливості використовувати інші (нетрудові) засоби для їх задоволення. Необхідно особливо відзначити саме цей момент, бо він буде важливим при порівнянні із сучасним розумінням цінності праці [38, с. 85].

Але повернемося до молоді, яка розпочала свою трудову діяльність у 1960-ті роки. Ранжований за 10-тибальною шкалою ряд ціннісних орієнтацій мав такий вигляд:

Ціннісні орієнтації | Бали

Освіта | 7,4

Культура та мистецтво | 6,2

Громадсько-політична діяльність | 5,7

Фізичний розвиток | 5,6

Виробництво | 4,8

Сім'я | 4,1

Відносно пасивний відпочинок | 3,9

Приробіток | 1,4

Бездіяльний відпочинок | 1,0

Розподіл опитаних за відносно сталими ціннісними орієнтаціями вивів на перші місця орієнтацію на сім'ю (41,6 %), освіту (23,3 %), громадську роботу (12,3 %) [11, с. 90].

Аналіз взаємодії ціннісних орієнтацій показав, що орієнтовані на сім'ю ставлять на перше місце освіту, а орієнтовані на освіту - сім'ю. Отже, чільне місце в орієнтаціях, життєвих планах молоді в 1960-ті роки посідали цінності освіти і сім'ї.

В 1963 – 1966 роках В. Лісовський провів дослідження серед ленінградської молоді. На запитання „Що вам в першу чергу необхідно, щоб бути щасливим?", переважна частина (70 %) відповіла: „Мати цікаву, улюблену справу", „Повага оточуючих", „Кохати і бути коханим".

Аналогічне дослідження проводилося 1977 року в Латвії. На запитання „Що вам в першу чергу необхідно, щоб бути щасливим?", 55 % респондентів відповіли „Мати цікаву улюблену справу", 54 % – „Кохати і бути коханим", 43 % – „Мати хороше здоров'я". Тільки 32 % вважали головним у житті „підвищення власного добробуту" [6, с. 65].

Основним предметом досліджень молоді 1970-х і 1980-х років були цінності трудової діяльності. Так, молодь 1970-х віддавала перевагу змістовим характеристикам праці; далі йшли важливі цінності, пов'язані з можливістю задоволення потреб духовного зростання; на останньому ж місці опинилися характеристики становища спеціаліста (службове зростання тощо).

Отже, зберігаючи переважаючу орієнтацію на змістовність праці, молодь 1970-х років в більшій мірі, ніж попередня її когорта (1960-і роки), висунула на перший план колективістсько орієнтовані цінності.

За даними дослідження, проведеного Академією суспільних наук 1982 року в Москві і Московській області, на перше місце серед життєвих цінностей респонденти, 50 % яких складала молодь, висували: „цікаву роботу" – 75,3 %; „сімейне щастя, кохання, діти" – 66,4 %; „повага інших" – 43,6 %; „повне матеріальне благополуччя" – 31,6 %.

У 1980–х роках серед цінностей у сфері праці на перший план виходять цінності професійного зростання, матеріального добробуту і суспільного визнання. Що стосується цінностей творчості, самоствердження, суспільної користі, то їх місце у системі ціннісних орієнтацій було малозначущим.

Як показав порівняльний аналіз досліджень, матеріальна забезпеченість як цінність з переходом від покоління до покоління здобувала все вищий ранг. Можливо, це пов'язано з тим, що радянське суспільство поступово втрачало статус „суспільства рівних можливостей", а тому молодь найбільше цінувала у професії можливість одержувати високі доходи, аніж її суспільну користь.

Молоде покоління останнього десятиріччя XX століття опинилося, так би мовити, у двоякій ситуації: з одного боку, це покоління ще виховувалось на „старих" засадах; а з іншого – в доросле життя воно вступало за нових умов, які вимагали відмови від багато чого засвоєного раніше. Так, в сучасних умовах не „спрацьовують" колективістські ідеали (все більше - індивідуалістичні); став непрестижним, не „модним" ряд професій, які поважалися раніше та вважалися суспільно корисними; змінилося ставлення до своєї батьківщини - якщо раніше жили за принципом „Я другой такой страны не знаю...", то зараз молодь бажає навчатися, працювати, а то й переїхати на постійне проживання до іншої країни [11, с. 90].

Зрозуміло, що така ситуація склалася не випадково: разом із змінами кардинального характеру в нашій країні відбувалася „переоцінка цінностей". І якщо раніше існувала певна спадковість у передачі цінностей від старшого покоління до молодшого, то нині цей феномен не спостерігається. Вже порушився зв'язок „батьки - діти" в силу того, що цінності „батьків" втратили своє практичне значення, вони не успадковуються „дітьми". Як відзначає В. Лісовський, „молоде покоління опинилося в ситуації, коли воно, логікою історії покликане продовжувати розвиток на базі успадкованих матеріальних та духовних цінностей, змушене, перебуваючи в стадії становлення, брати участь у виробленні цих цінностей, частіше за все самостійно" [34, с. 64-66].

Відтак стає очевидним розрив між поколіннями сучасного суспільства. На підтвердження цього можна навести