Існування за часів Радянського Союзу патерналістського підходу в організації систем соціального захисту та зайнятості населення призвело до "споживацької" позиції, коли люди звикли покладатися на державу. Розширення практики надання різноманітних правових статусів і пов'язаних з ними пільг викликало виникнення так званого "менталітету заслуг". Все це значною мірою зменшує власну ініціативу та активність людей. Особливо це стосується людей старших вікових груп. Як свідчать результати соціологічного дослідження становища населення України на ринку праці (1997), вибір життєвих економічних стратегій населення корелює з його віком. Якщо серед молоді 15–28 років тільки третина (37 %) згодна мати невелику, але гарантовану заробітну плату постійно, то серед респондентів старших вікових груп частка таких людей вже складає переважну більшість: серед населення 41–55 років – 59 %, 56 років і старших – 67 %. Навіть серед найбільш працеактивної вікової групи 29–40 років майже половина (47 %) віддає перевагу гарантованому мінімуму, аніж власній активності, підприємництву та ризику.

Відомо, що кожна країна, регіон мають специфічні культурні особливості: власну систему норм і традицій (наприклад, таких як високий рівень територіальної мобільності у циган, полігамний шлюб у деяких східних країнах, багатодітність у країнах Азії та Африки, безправність жінки в ісламських країнах), які враховуються при формуванні соціальної політики (так, у країнах Азії, Латинської Америки люди похилого віку традиційно доглядалися в родині і це спричинило нерозгалуженість системи соціального захисту осіб похилого віку порівняно з країнами Європи) [23, с. 92-93].

Вважається, що виховання і розвиток ґрунтуються на досвіді народу, спираються на різні форми культури, на досягнення наук тощо. Проте в усіх цих чинниках завжди визначальне місце посідають втілені в них цінності. Саме вони через культуру, через традиції, філософію, релігію тощо вказують на вектор виховних зусиль, формують виховний ідеал, дають відповіді на фундаментальні запитання: На що орієнтується молодь – на добро чи на зло? На віру в духовні чи в матеріальні блага? На культ сили чи на культ духу? Що береться за взірець – життя Христа, життя Павки Корчагіна чи Рембо?

Очевидно, що між системою цінностей, стратегією та методами виховання і розвитку існує взаємна залежність. Цінності визначають зміст виховання, а стратегія і методи мають на меті прищепити молоді віру в прийняті цінності. Яку систему суспільство обирає, таким мусить бути і характер виховання та розвитку в сім'ї, школі, в суспільстві. Насправді, виховання – це не що інше, як "приєднання до ієрархії вартостей, добровільно обраної, засвоєної і реалізованої шляхом відповідної Діяльності". У цьому сенсі обов'язок виховника – наблизити цінності до дитини, подавши їх у прийнятній для неї формі, розвивати їх у її свідомості і сприяти їх інтеріоризації з таким розрахунком, щоб вони ставали її діючим світоглядом [12, с. 296].

Цінності мають ідеальну природу, тобто можемо стверджу вати, що вони є певною ієрархічною системою ідеалів, фундаментальних понять і цілей, якими живе суспільстві і в здійсненні яких вбачає сенс свого існування. Зрештою, адже цінності можуть трактуватися як в контексті життя всього суспільства, так і крізь призму життя окремої людини. Проте саме в першому випадку вони слугують певним загальним "еталоном", на який виховання та розвиток орієнтуються.

Кожен народ протягом своєї історії виробляє свою систему цінностей, що віддзеркалює його характер, соціально-економічний стан, політичний устрій тощо. Радикальні зміни в життя народу завжди супроводжуються переоцінкою цінностей, що веде до зміни світогляду [13, с. 140].

Водночас цінності кожного народу мають свої пріоритети особливо, коли йдеться про так звані суспільні цінності, на яких позначаються особливості культури різню суспільств. Так, за свідченням професора Дж. Т. Фоутса, в системі вартостей американського суспільства надзвичайно цінуються: самодисципліна в праці, честолюбство, незалежність мислення, повага до людини, самоконтроль, суспільна відповідальність, порядність і чесність. Не важко відчути, що на цьому виборі позначився вплив прагматичного світогляду і прагнення до матеріального успіху. Схильність студентів до таки: вартостей всіляко заохочується. Водночас у східних культурах помітне місце посідає конформізм, колективізм, покірності владі тощо.

Ідеологія є органічною складовою системи цінностей. Практика виховної роботи передбачає чіткий погляд і на її місце та функцію в цій системі.

Як відомо, в комуністичній та фашистській педагогіках ідеологія посідала перше місце і підпорядковувала собі інші компоненти системи вартостей, включаючи мораль. Монопольне домінування ідеології зумовлювало тотальну заідеологізованість усього виховання. Сучасне українське виховання, орієнтуючись на наш виховний ідеал, пропонує суттєво інший принцип: перше місце у вихованні людини відводиться моралі, яка – від Бога і яка ґрунтується на абсолютних, вічних цінностях. Лише порядна (моральна) людина може і повинна брати на себе обов'язки громадянина, сім'янина тощо. В цьому випадку можна говорити про певну "деідеологізацію" виховання, звільнення його від догматично-ідеологічного тиску [18, с. 189].

Проте цей принцип ще не вичерпує проблеми. Бо якщо статус ідеології, таким чином, "понижується" і вона більше не домінує