ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Вплив батьків на психічний розвиток дитини пилино вивчається, починаючи з 20-х років ХХ століття. Батьківська любов має вроджені біологічні компоненти, але в цілому батьківське ставлення до дитини являє собою культурно-історичний феномен, який знаходиться під впливом сімейних нормі цінностей.

На сучасному етапі розвитку суспільства сім’я є найважливішою та найвпливовішою ланкою у становленні особистості. Не зважаючи на важливість теми виховання вона ще дуже мало вивчається та викладається батькам в нашій країні. Низька освіченість батьків, щодо конструктивних та деструктивних методів впливу на дитину часто призводить до формування неблагополучних взаємовідносин між батьками і дитиною і обрання не найоптимальнішого стилю виховання дітей. Це негативно впливає на розвиток та становлення особистості дитини.

Стиль виховання, який застосовують в сім’ї, та рівень взаємовідносин є впливовими чинниками, які сприяють або запобігають виникненню самотності в ранньому юнацькому віці. А самотність, як порушення комунікативних зв’язків людини, у ранньому юнацькому віці призводить до появи почуття неповноцінності, непотрібності, розпачу та нещастя, що зумовлює порушення в подальшому розвитку особистості людини.

Тому вивчення теми самотності і зокрема впливу дитячо-батьківських стосунків на переживання самотності у ранньому юнацькому віці є актуальним і необхідним.

Об’єктом дослідження є переживання самотності особистості у період ранньої юності.

Предметом є вплив типу дитячо-батьківських стосунків на переживання самотності особистості в період ранньої юності.

Мета роботи полягала у дослідженні типів дитячо-батьківських стосунків і рівня благополуччя взаємовідносин у сім’ї та їх вплив на рівень переживання почуття самотності у ранньому юнацькому віці.

Відповідно до мети визначені такі завдання:

Здійснити теоретичний аналіз проблеми дитячо-батьківських стосунків та особливості переживання почуття самотності в ранньому юнацькому віці.

Експериментально дослідити особливості стилів батьківського виховання щодо у стосунках з дітьми в період ранньої юності та специфіку переживання останніми самотності.

Експериментально дослідити особливості переживання у ранньому юнацькому віці

Виявити вплив типу та благополучності дитячо-батьківських стосунків на рівень почуття самотності дитини в період ранньої юності.

Гіпотеза дослідження: благополучність дитячо-батьківських стосунків обумовлює нижчий рівень переживання самотності дитиною у період ранньої юності.

Теоретико-методологічною основою дослідження стали фундаментальні положення про розвиток та формування особистості (О.Г.Асмолов, Л.І.Божович, Л.С.Виготський, І.С.Кон, та ін.); теоретичні засади вивчення психології сімейних відносин (Н. В. Дружинін, О. З. Лютак, Р. С. Немов А. В. Петровский, Е. Г. Сіляєва, Г. М. Федоришин); положення про закономірності розвитку особистості в період ранньої юності (Г. С. Абрамова, І. С. Кон, О. М.Коропецька, Г. Крайг, В. С. Мухіна); результати теоретико-експериментальних досліджень психології самотності (Р. Вейс, Б. Міюскович, Е. Пепло, С. Г. Трубникова, А. Уильям).

Для розв’язання поставлених завдань та перевірки висунутої гіпотези було використано комплекс методів дослідження:

теоретичні: аналіз, синтез, узагальнення теоретичних та експериментальних розробок досліджуваної проблеми, представлених у науковій літературі;

психодіагностичні:

опитувальник соціалізації для школярів «Моя сім’я»;

опитувальник «Поведінка батьків і ставлення підлітків до них» (ADOR – скорочено підлітки про батьків) російською мовою адаптований Л. І.Вассерманом, І. А.. Горьковою, Е.Е. Роміциной;

методику «Діагностика рівня суб’єктивного почуття самотності» Д. Рассела та М. Фергюссона;

методику «Схильність до самотності», яка являє собою фрагмент тесту А. Е. Личко;

окремі шкали із методики «Незавершені речення» Дж. М. Сакса та С. Леві.

статистичні: знаходження середніх величин, процентних співвідношень.

Теоретичне значення роботи полягало в обґрунтуванні впливу типу дитячо-батьківських стосунків на переживання самотності дитини у ранньому юнацькому віці.

Практичне значення роботи полягало в тому, що отримані результати можуть бути використані для оптимізації типів батьківського виховання з метою зниження рівня переживання самотності в ранньому юнацькому віці.

Структура та обсяг роботи. Кваліфікаційна робота складається із вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел, який налічує 85 автори і 6 додатків. Основний зміст роботи викладено на 99 сторінках. Робота налічує 19 рисунків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ВПЛИВУ ТИПУ ДИТЯЧО-БАТЬКІВСЬКИХ СТОСУНКІВ НА ПЕРЕЖИВАННЯ САМОТНОСТІ В ПЕРІОД РАННЬОЇ ЮНОСТІ

1.1. Науково-психологічні підходи до інтерпретації феномену самотності.

Проблема самотності вивчалася багатьма вченими, зокрема К. Боумен, Р. Вейс, В. Дерлега, О. Зілбург, С. Маргуліс, С. Мускатас,  Е. Пепло, К. Роджерс, Х. С. Салліван та іншими вже дуже давно, хоча і на даний час вважається одним із недостатньо вивчених понять. Не здатність людини до побудови конструктивних взаємин з іншими людьми спричинює відчуття самотності, яке, в свою чергу, призводить до переживання нещастя та незадоволеності власним життям. Тому вивчення причин виникнення самотності в людини є і досі актуальним.

Згідно до психологічного тлумачного словника відчуття самотності – це суб’єктивна реакція на невідповідність бажаного і досягнутого рівнів соціальних контактів, що може не відповідати частоті і широті реальних контактів. За психологічною енциклопедією самотність – психічний стан людини, який виникає в умовах ізольованості її від інших людей та дефіциту спілкування56; ]. Отже однією із ознак самотності є відсутність спілкування або дефіцитне спілкування.

Соціальні контакти, відносини з іншими людьми людина будує за допомогою спілкування, тому саме наявність спілкування з іншими людьми (на бажаному для людини рівні) є необхідною умовою для уникнення відчуття самотності.

Спілкування – взаємодія двох чи більше людей, що полягає в обміні між ними інформацією пізнавального і/чи афективно-оціночного характеру; 312].

Дефіцитне спілкування - це різновид ускладненого спілкування, що характеризується незадоволеністю потреби у контактах з іншими людьми та відсутністю прагнень знайти компенсуючі засоби внаслідок глибоких особистісних порушень, таких як самотність та відчуженість3].

Вчені В.Н. Куніцина, О. О. Бодальов та інші, які працювали над дослідженням спілкування, як соціального феномену відносять до властивостей, що викликають труднощі спілкування сором’язливість, аутичність, відчуженість, самотність, надмірну сензитивність, невротизацію5; 122]. Звідси ми можемо зробити висновок, що сором’язливість, відчуженість - особистісні характеристики, які є одними із передумов виникнення самотності, і власне самотність призводять до труднощів у спілкуванні. А труднощі у спілкуванні з іншими людьми зумовлюють поглиблення відчуття самотності.

Для чіткішого розуміння поняття самотності спробуємо