Опіка в сім’ї – це система відносин, де батьки, забезпечують своєю працею задоволення всіх потреб дитини, захищають її від яких-небудь турбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе24]. Питання про активне формування особистості відходить на другий план. У центрі виховних впливів опиняється інша проблема – задоволення потреб дитини і відгородження її від труднощів. Батьки, по суті, блокують процес серйозної підготовки їхніх дітей до зіткнення з реальністю за порогом рідного дому. Саме ці діти виявляються більш непристосованими до життя в колективі. За даними психологічних спостережень саме ця категорія юнаків дає найбільше число зривів в перехідному віці. Якраз ці діти, яким здавалося б нема на що скаржитися, починають повставати проти надмірної батьківської опіки. Якщо диктат передбачає насильство, покарання, жорсткий авторитаризм, то опіка – турботу, відгородження від труднощів. Проте результат багато в чому співпадає: у дітей відсутня самостійність, ініціатива, вони так чи інакше усунені від рішення питань, які стосуються особисто їх , а тим більше загальних проблем сім’ї.

Система міжособистісних відносин в сім’ї, що будується на визнанні можливості і навіть доцільності незалежного існування дорослих від дітей, може породжуватися тактикою «невтручання». При цьому передбачається, що можуть співіснувати два світи: дорослі і діти, і ні тим, ні іншим не слід переходити намічену таким чином лінію. Найчастіше в основі цього типу взаємин лежить пасивність батьків як вихователів50].

Співпраця як тип взаємин в сім’ї передбачає опосередкованість міжособистісних відносин в сім’ї загальними цілями і завданнями спільної діяльності, її організацією і високими етичними цінностями. Саме у цій ситуації долається егоїстичний індивідуалізм дитини. Сім’я, де провідним типом взаємовідносин є співпраця, набуває особливої властивості, стає групою високого рівня розвитку – колективом.

Велике значення в становленні самооцінки має стиль сімейного виховання, прийняті в сім’ї цінності [50].

А. І. Захаров визначив ряд параметрів, поєднання яких співвідноситься з різними порушенням в особистості дітей:

1. Інтенсивність емоційного контакту батьків по відношенню до дітей: гіперопіка, опіка, схвалення, неприйняття.

2. Параметр контролю: дозвільний, такий, що допускає, ситуативний, обмежувальний.

3. Послідовність – непослідовність.

4. Афективна стійкість – нестійкість.

5. Тривожність – нетривожність22].

Визначити тип виховного процесу допомагають характерні особливості кожного з них описані Е. Р. Ейдеміллером:

рівень протекції – міра зайнятості батьків вихованням, оцінка того, скільки сил, часу, уваги приділяють батьки дитині;

повнота задоволення потреб (матеріально-побутових і духовних);

ступінь пред'явлення вимог – кількість і якість обов'язків дитини;

ступінь заборон – міра самостійності дитини, можливість самому вибирати спосіб поведінки;

строгість санкцій – прихильність батьків до покарань як прийому виховання;

стійкість стилю виховання – вираженість коливань, різкості зміни прийомів виховання19].

Типи негармонійного сімейного виховання: потураюча гіперпротекція, домінуюча гіперпротекція, підвищена моральна відповідальність, емоційне відкидання дитини, жорстоке звернення, гіпопротекція9; 50].

У таблиці додаток А приводяться описані різними дослідниками стилі сімейного виховання: варіанти назв одного і того ж або дуже близьких стилів виховання; дається характеристика стилю за параметрами емоційної близькості, рівня вимог і обмежень, ступеню і форм контролю, особливостей спілкування; сформульовані можливі, найбільш вірогідні наслідки для психічного розвитку дітей.

«У реальному житті, – зазначає В.С.Мухіна, – все ще складніше, ніж в будь-якій класифікації. У сім’ї можуть бути представлені одночасно декілька стилів відношення до дитини: батько, мати, бабусі і дідусі можуть конфліктувати один з одним, відстоюючи кожен свій стиль, і т.д. Окрім стилів відносин, звернених безпосередньо до дитини, на його виховання робить безумовний вплив стиль взаємин дорослих членів сім’ї»43; 259].

Сучасні батьки повинні володіти найважливішою здібністю до рефлексії на індивідуальні і вікові особливості дитини, готовністю до свідомого пошуку найбільш ефективного стилю її індивідуального виховання. Саме у наш час так багато можливостей навчатися і рухатись у виробленні власного неповторного стилю, культури сімейного виховання9; ].

На основі здійсненого теоретичного аналізу різних варіантів батьківських позицій, установок та стилів виховання, які описуються вченими можна зробити наступні висновки:

Різні вчені описують різноманітні стилі батьківського виховання і вділяють параметри якими можна їх описати. Основними параметрами, які характеризують стилі батьківського виховання є рівень теплоти та контролю, які проявляють батьки. На основі різних проявів даних параметрів Даяна Бомрінд виділяє три стилі батьківського виховання, які найбільш ширше характеризують особливості виховання дитини у сім’ї. Вони охоплюють та узагальнюють ознаки всіх інших описаних вченими батьківських позицій та установок, щодо виховання дітей.

Авторитетний стиль виховання, як найбільш оптимальний. Характеризується достатнім рівнем опіки любові теплоти та турботи. Батьки приділяють своїм дітям достатньо уваги, задовольняють їхню потребу в спілкуванні. Водночас вони не виявляють гіперопіку залишаючи для своїх дітей достатньо простору для особистісного розвитку. Батьки, які використовують даний стиль виховання ставлять достатні вимоги до своїх дітей, та оптимальний рівень контролю, при якому діти не полишені на самих себе, однак мають свободу вибору та можуть розвиватись.

Ліберальний стиль виховання характеризується високим рівнем теплоти та турботи, часто навіть гіперопікою. Батьки відкриті для спілкування з дітьми, однак переважно це спілкування одностороннє направлене «від дитини до дорослого». Рівень контролю при даному стилі виховання дуже низький. Діти самі самостійно відповідають за свою поведінку і контролюють її, немає обмежень з батьківської сторони.

Авторитарний стиль виховання повністю протилежний