Оскільки відчуття самотності виникає вперше саме в підлітковому та ранньому юначькому віці, спробуємо розглянути особливості взаємовідносин батьків і дітей на даному віковому періоді.

Багато батьків із завмиранням серця чекають так званого перехідного віку у своїх дітей. У когось цей перехід від дитинства до дорослішання проходить абсолютно непомітно, для когось стає справжньою катастрофою. Ще недавно слухняна і спокійна дитина раптом стає «колючою», дратівливою, вона раз у раз вступає в конфлікти з оточуючими. Це нерідко викликає непродуману негативну реакцію батьків, вчителів. Їх помилка полягає в тому, що вони намагаються підпорядкувати юнака своїй волі, а це тільки робить його жорстоким, відштовхує від дорослих. І це найстрашніше – ламає людину, що росте, роблячи її нещирою пристосованкою або як і раніше слухняною аж до повної втрати свого «Я». У дівчаток, унаслідок їх більш раннього розвитку, цей період часто буває пов’язаний з переживаннями першого кохання. Якщо ця любов не взаємна, і на додаток відсутнє розуміння з боку батьків, то душевні травми, нанесені в цей період, можуть поламати всю подальшу долю дівчини. Батьки завжди повинні пам’ятати, що їх дівчинка – вже не дитина, але ще і не доросла людина. Хоча сама 13-14-річна дівчинка, відчуваючи, як швидко збільшується її зростання, міняється фігура, з’являються вторинні статеві ознаки, вже вважає себе дорослою і претендує на відповідне відношення, на незалежність і самостійність. Юнацька самостійність виражається, в основному, в прагненні до емансипації від дорослих, звільнення від їх опіки, контролю. Потребуючи батьків, їх любові і турботи, їх думці, вони відчувають сильне бажання бути самостійними, рівними з ними в правах. Те, як складуться відносини в цей важкий для обох сторін період, залежить, головним чином, від стилю виховання, що склалося в сім’ї, і можливостей батьків перебудуватися – прийняти відчуття дорослості своєї дитини. Після відносно спокійного молодшого шкільного віку юнацький здається бурхливим і складним. Розвиток на цьому етапі, дійсно, йде швидкими темпами, особливі багато змін спостерігається в плані формування особистості. І, мабуть, головна особливість юнака – особистісна нестабільність. Протилежні риси, прагнення, тенденції співіснують і борються один з одним, визначаючи суперечність характеру і поведінки дорослішаючої дитини.

Основні складнощі в спілкуванні, конфлікти виникають через батьківський контроль за поведінкою, навчанням юнака, його вибором друзів і т.д. Крайні, найнесприятливіші для розвитку дитини випадки – жорсткий, тотальний контроль при авторитарному вихованні і майже повна відсутність контролю, коли юнак виявляється залишеним самому собі, безпризорним. Існує багато проміжних варіантів:

Батьки регулярно указують дітям, що їм робити;

Дитина може висловити свою думку, але батьки ухвалюючи рішення, до її голосу не прислухаються;

Дитина може ухвалювати окремі рішення сама, але повинна отримати схвалення батьків, батьки і дитина мають майже рівні права, ухвалюючи рішення;

Рішення часто приймає сама дитина;

Дитина сама вирішує підкорятися їй батьківським рішенням чи ні.

Зупинимося на найбільш поширених стилях сімейного виховання, що визначають особливості відносин юнака з батьками і його особистісний розвиток.

Демократичні батьки цінують в поведінці юнака і самостійність, і дисциплінованість. Вони самі надають йому право бути самостійним в певних сферах свого життя; не ущемляючи його прав, одночасно вимагають виконання обов'язків. Контроль, заснований на теплих відчуттях і розумній турботі, зазвичай не дуже дратує юнака; він часто прислухається до пояснень, чому не варто робити одного і варто зробити інше. Формування дорослості при таких відносинах проходить без особливих переживань і конфліктів.

Авторитарні батьки вимагають від юнака беззаперечного підпорядкування і не вважають, що повинні йому пояснювати причини своїх вказівок і заборон. Вони жорстко контролюють всі сфери життя, причому можуть це робити і не цілком коректно. Діти в таких сім’ях зазвичай замикаються, і їх спілкування з батьками порушується. Частина юнаків йде на конфлікт, але частіше діти авторитарних батьків пристосовуються до стилю сімейних відносин і стають невпевненими в собі, менш самостійними. Ситуація ускладнюється, якщо висока вимогливість і контроль поєднуються з емоційно холодним, відкидаючим ставленням до дитини. Тут неминуча повна втрата контакту.

Ще важчий випадок – байдужі і жорстокі батьки. Діти з таких сімей рідко відносяться до людей з довірою, зазнають труднощі в спілкуванні, часто самі жорстокі, хоча мають сильну потребу в любові.

Поєднання байдужого батьківського відношення з відсутність контролю – гіпоопіка – також несприятливий варіант сімейних відносин. Юнакам дозволяється робити все, що їм надумається, їхніми справами ніхто не цікавиться. Поведінка стає неконтрольованою. А юнаки, як би вони іноді не бунтували, потребують батьків як опори, вони повинні бачити зразок дорослої, відповідальної поведінки, на який можна було б орієнтуватися.

Гіперопіка – зайва турбота про дитину, надмірний контроль за всім його життям, заснований на тісному емоційному контакті, – приводить до пасивності, несамостійності, труднощів в спілкуванні з однолітками. Труднощі виникають і при високих очікуваннях батьків, виправдати які дитина не в змозі. З батьками, що мають неадекватні очікування, в ранньому юнацькому віці зазвичай втрачається духовна близькість. Юнак хоче сам вирішувати, що йому потрібне, і бунтує, відкидаючи чужі йому вимоги.

Конфлікти виникають при відношенні батьків до юнака як до маленької дитини і при непослідовності вимог, коли від нього очікується то дитяча слухняність, то доросла самостійність. Часто джерелом конфлікту стає зовнішній вигляд юнака. Батьків не влаштовує ні мода, ні ціни на речі, такі потрібні їх дитині. А юнак,