призводять до винекнення почуття самотності. Юнак починає по-новому дивитись на себе та на оточуюче середовище; він повинен перебудувати свої взаємовідносини з батьками та іншими дорослими, надати їм зовсім нового значення. Ці відносини мають набути характеру «дорослий – дорослий» замість попереднього «дорослий – дитина». Також реорганізовуються відносини із однолітками, думка яких на цьому віковому етапі стає дуже значущою для юнака. Всі ці вимоги, які постають перед юнаком часто спричиняють нерозуміння самого себе і відчуття інакшості та неприйнятості. Юнак вважає, що ніхто не може його зрозуміти та розділити його почуття та переживання, що часто призводить до виникнення почуття самотності.
Результати дослідження свідчать про те, що в ранньому юнацькому віці зустрічається достатньо великий відсоток юнаків, що переживають почуття самотності. Оскільки такий стан вченими які досліджують ранній юнацький вік вважається нормальним для юнаків, то виявлене нами співвідношення є достатньо закономірним. Світ юнака перебудовується. Бачачи себе по-новому, юнак часто починає почувати самотність. Йому необхідний час, щоб побудувати стосунки із важливими дорослими та однолітками на якісно новому рівні. Є багато факторів які послаблюють або посилюють почуття самотності.
Методика «Схильність до самотності» А. Е. Личко дає можливість визначити рівень схильності особистості залишатись на одинці, усамітнюватись. Результати подані в таблиці додаток Є.
Розглянемо результати в процентному співвідношенні (Рис. 2.11):
Рис. 2.11 Рівень схильності особистості до самотності
Спробуємо виявити наявність залежності між показниками рівня самотності та рівня схильності до самотності. Для зручності порівняння побудуємо графік Рис. 2.12.
Рис. 2.12 Порівняння рівня самотності та рівня схильності до самотності
Як бачимо тут прослідковується обернено пропорційна залежність між цими двома показниками. Чим вищий у людини рівень самотності, тим нижчий рівень її схильність залишатись на одинці і навпаки, якщо людина не почуває себе самотньою, то рівень схильності до самотності у неї сягає високого чи середнього рівня.
Це свідчить про те, що якщо у людини бажаний та реальний рівень взаємостосунків з людьми співпадають, у неї виникає бажання усамітнитись для збереження цілісності власної особистості. А якщо людина немає бажаного рівня комунікативних контактів, то усамітнення для неї починає служити ще одним нагадуванням її самотності.
Проведений аналіз відповідей по окремих твердженнях за методикою «Діагностики рівня суб’єктивного почуття самотності» показує, що юнакам досить часто нема з ким поспілкуватись, вони вважають, що оточуючі рідко поділяють їхні інтереси, інколи відчувають себе ізольованими від інших та відкинутими. Аналіз згоди з окремими твердженнями методики «Схильність до самотності» свідчить про те, що в юнацькому віці людина рідко схильна до самотності, хоча звичайно необхідність в усамітнені все ж є досить вагомою. Однак всі вони вважають, що людині не потрібно відриватись від колективу – це може висвітлювати важливість референтної групи однолітків для даного вікового періоду, що підтверджується і результатами з методики «Незавершені речення» Дж. М. Сакса та С. Леві. Більшість досліджуваних позитивно ставляться до друзів, а ті хто характеризуються негативним ставленням до друзів висловлюють такі твердження: «Коли мене нема, мої друзі не помічають цього можуть пліткувати про мене» але, водночас, «боюся залишитися без друзів», «Думаю, що справжній друг необхідний кожному». Ці дані підтверджують ствердження вчених про наявність достатньо високого рівня самотності у ранній юності. Про те, що юнаки достатньо часто почувають себе не понятими людьми, що їх оточують; шукають власного самоствердження в групах однолітків.
2.4. Аналіз впливу стилю дитячо-батьківських стосунків на переживання почуття самотності юнаками
В даному підпараграфі ми розглянемо наявність впливу стилю батьківського виховання та стосунків з дитиною на рівнем переживання самотності у юнаків Представимо дані в процентному співвідношенні (рис. .18):
Рис. 2.18 Зведені дані з опитувальників АDOR та «Моя сім’я»
Авторитетний стиль виховання вважається одним з найоптимальніших стилів виховання. Батьки признають автономію своїх дітей, яка зростає. Контроль при цьому помірно високий. Відносини теплі, батьки відкриті для спілкування і обговорення з дітьми встановлених правил поведінки; допускають зміни своїх вимог в розумних межах; діти чудово адаптовані: впевнені в собі, у них розвинені самоконтроль і соціальні навики, вони добре вчаться в школі і володіють високою самооцінкою28; ]. Однак відсутність друзів серед однолітків та інші особливості юнацького віку можуть сприяти виникненню самотності, тому наявний досить високий відсоток із середнім рівнем самотності.
Авторитарний стиль виховання характеризується високим рівнем контролю та низьким рівнем емоційного прийняття, холодністю, батьки віддають накази і чекають, що вони будуть в точності виконані. Вони закриті для постійного спілкування з дітьми; встановлюють жорсткі обмеження і правила, не допускають ніяких обговорень; дозволяють дитині лише в незначному ступені бути незалежним від них. [28; ]. Недостаток спілкування з батьками, та їх емоційна холодність при авторитарному спричинює виникнення самотності в ранньому юнацькому віці. І лише наявність друзів, групи однолітків в якій юнак може себе реалізувати дозволяє юнаку відчувати себе менш самотнім. Тому для дітей в сім’ях де батьки використовують даний тип виховання характерний середній рівень самотності. Не знаходячи задоволення потреби в спілкуванні в сім’ї юнаки шукають її задоволення серед однолітків стаючи членами різних молодіжних угрупувань.
Ліберальний стиль виховання характеризується слабкою регламентацією поведінки дитини та безумовною любов’ю. Батьки відкриті для спілкування, проте переважаючий напрям комунікації — від дитини до батьків. Дітям наданий надлишок свободи при незначному керівництві з боку батьків; батьки не встановлюють яких-небудь обмежень. Діти схильні до неслухняності і агресивності, на людях поводяться неадекватно і імпульсні, невимогливі до себе. Іноді вони стають активними, рішучими і творчими людьми28; ].
Індиферентний стиль виховання характеризується