Із вище сказаного чітко видно, що основним фактором, який може виступати компенсаторним чи посилюючим є кількість міжособистісних контактів з однолітками, їх відповідність бажаному рівню. Тільки в оточенні однолітків юнак може самоствердитись і поборотись за місце під сонцем. Підлітки позбавлені спілкування в референтних групах, як правило, відчувають самотність. Юнак прагне до встановлення довірливих відносин з одним із своїх однолітків. Багато дослідників відзначають, що саме відсутність розуміючої людини, як причину виникнення почуття самотності27; 128]. Юнацька дружба унікальна, вона займає виняткове місце в ряді інших прив’язаностей. Однак потреба в інтимності практично ненаситна, задовольнити її вкрай важко. Підвищуються вимоги до дружби, ускладнюються її критерії. Юність вважається привілейованим віком дружби, але самі юнаки вважають справжню дружбу рідкісною.

Юнак, який має не достатньо теплі відносини із батьками, але у нього наявна достатня кількість міжособистісних контактів, він не відчуває недостатку в дружніх стосунках і має довірливі відносини з іншими важливими дорослими, може не відчувати настільки гострого переживання самотності. Так само і юнак, який має теплі та довірливі взаємовідносини з батьками, однак в нього відсутні взаємини з однолітками на задовільному рівні може відчувати себе достатньо самотнім.

Проведене нами дослідження дозволяє зробити висновок, що гіпотеза про вплив рівня благополуччя взаємовідносин в сім’ї на рівень переживання самотності у період ранньої юності, яка висувалась на початку підтвердилась. Дитячо-батьківські стосунки є достатньо впливовим фактором на наявний рівень почуття самотності у ранньому юнацькому віці.

Авторитетний та ліберальний стилі виховання, які характеризуються високим рівнем теплоти та емоційного прийняття дітей, а також достатньо благополучним рівнем взаємовідносин в сім’ї зумовлюють у юнаків наявність низького чи середнього рівня самотності.

При авторитарному стилі виховання, ознаками якого є низький рівень теплоти та емоційного прийняття та високий рівень контролю зі сторони батьків наявний задовільний рівень благополуччя взаємовідносин в сім’ї для юнаків характерний середній рівень самотності.

Індиферентному стилю виховання, який характеризується емоційною холодністю ставлення батьків до дітей та безконтрольністю їх поведінки притаманний задовільний рівень благополуччя сімейних відносин. При такому поєднанні в юнаків наявний високий рівень самотності.

Однак нами також було виявлено, що це не єдиний фактор, який вливає на переживання самотності. Він виступає лише одним із низки факторів які можуть спричинювати наявність почуття самотності, а важливим є здатність юнака побудувати взаємостосунки із референтною групою однолітків та встановити довірливі взаємовідносини з одним із її членів, який стає для юнака найближчим другом. Відсутність таких відносин посилює почуття самотності, що є адекватно для даного вікового періоду.

ВИСНОВОК

Підсумовуючи описане в першому розділі на основі аналізу теоретичних джерел ми можемо стверджувати, що самотність – це переживання, що викликає комплексне і гостре відчуття, яке виражає певну форму самосвідомості, і що показує невідповідність бажаного і досягнутого рівнів соціальних контактів. Також вченими виділяється усамітнення, як здорове прагнення людини інколи залишатись на самоті, відійти від вимог суспільства і щоденних турбот, заспокоїтися, пережити внутрішню тишу.

Самотність проявляється через такі індикатори: емоційні – відчуття, що супроводжують стан самотньої людини як відчай, безсилля, втрата надії, наляканість, ранимість, депресія, туга, пригніченість, спустошеність, жалість до себе, меланхолія, відчуженість та інші; поведінкові – проявляються через низький, недостатній рівень соціальних контактів; когнітивні індикатори самотності виводяться із уявлень про визначений тип соціальних відносин, яких не вистачає в даний момент.

Самотність в ранньому юнацькому віці переживається особливо гостро. Якщо юнак відкриваючи свій внутрішній світ, усвідомлюючи свою унікальність починає почувати себе непотрібним, відкинутим, не понятим та ізольованим від зовнішнього світу. Для юнака важливим стає спілкування з однолітками. Дружба набуває якісно нового змісту, юнак прагне до встановлення близьких взаємостосунків із одним зі своїх друзів. Відсутність таких відносин можуть призводити до посилення відчуття самотності.

Важливим для юнаків залишається спілкування з батьками на неформальному рівні. Вчені описують різні позиції та установки батьків по відношенню до дітей, однак найбільш узагальнюючими є чотири стилі виховання.

Авторитетний як найбільш оптимальний. Характеризується достатнім рівнем опіки любові теплоти та турботи і достатнім рівне контролю, батьки ставлять до дітей адекватні вимоги, яких вони задні досягти.

Ліберальний стиль виховання характеризується високим рівнем теплоти та турботи, часто навіть гіперопікою. Батьки відкриті для спілкування з дітьми, однак переважно це спілкування одностороннє направлене «від дитини до дорослого». Рівень контролю при даному стилі виховання дуже низький. Діти самі самостійно відповідають за свою поведінку і контролюють її, немає обмежень з батьківської сторони.

Авторитарний стиль виховання повністю протилежний до ліберального. Тут батьки проявляють мало любові та опіки та висувають до дітей високі вимоги, яких ті повинні дотримуватись без будь-яких прирікань.

Індиферент-ний стиль батьківської поведінки характеризується повною холодністю батьків. Вони не висувають ніяких вимог щодо своїх дітей та не контролюють їхньої поведінки. При даному стилі виховання батьки повністю відсторонені від дітей.

Обираючи той, чи інший стиль виховання батьки по-різному впливають на розвиток своїх дітей. При теплих неформальних відносинах діти формуються більш комунікабельними, здатними самостійно будувати взаємостосунки з оточуючими. Холодні та формальні відносини спричинюють виникнення у ранньому юнацькому віці почуття неповноцінності та непотрібності. Юнаки, які виросли в таких сім’ях не вміють заводити нові знайомства та знаходити друзів, тому часто стають самотніми.

На основі теоретичного аналізу даної проблеми, нами була висунута гіпотеза благополучність дитячо-батьківських стосунків обумовлює нижчий рівень переживання самотності дитиною у період ранньої юності. Для її підтвердження або спростування нами було проведено дослідження