буття – це потреба зв’язку з оточуючим світом, потреба уникнути самотності. Відчуття повної самотності веде до психічного руйнування, так само як і фізичний голод – до смерті. Цей зв’язок з іншими не ідентична фізичному контакту. Індивід може бути фізично самотнім, але при цьому пов’язаний з якимись ідеями, моральними цінностями чи хоча б соціальними стандартами – і це дає йому відчуття спільності і «приналежності». Разом з цим індивід може жити серед людей, але при цьому відчувати себе повністю ізольованим; якщо це переходить певну межу, то виникає розумовий розлад шизофренічного типу. Відсутність зв’язку з якими-небудь цінностями, символами, устоями – ми можемо назвати моральною самотністю. І можемо стверджувати, що моральна самотність так само не переноситься, як і фізична; більше того, фізична самотність стає нестерпною лише в тому випадку, якщо вона тягне за собою самотність моральну» [75].
К. Хорні вважала самотність наслідком негативного прояву ідеології ринкових відносин, конкурентності людини з людиною80].
В. Франкл вважав, що людина потрапляє в стан самотності втративши певні цінності і сенс життя [73].
Можна вважати, що самотність як об'єктивна психологічна проблема сучасності не втрачає своєї актуальності. Наприклад, Н.Е.Покровський51] називає її «чумою XX століття», що вимагає серйозного осмислення, теоретичних і експериментальних наукових досліджень.
Згідно з Р.С.Нємовим, людина стає самотньою, коли усвідомлює неповноцінність своїх відносин з людьми, особистісно значимих для неї, коли вона відчуває гострий дефіцит задоволення потреби в спілкуванні. Самотність — тяжкий психічний стан, що зазвичай супроводжується поганим настроєм і обтяжливими емоційними переживаннями. Поняття самотності пов’язане з переживанням ситуацій, що суб’єктивно сприймаються як небажані; особистісно неприйнятний для людини дефіцит спілкування і позитивних інтимних відносин з навколишніми людьми44; ].
На переживання стану самотності впливають не стільки реальні відносини, скільки ідеальне уявлення про те, якими вони повинні бути. Людина, що має сильну потребу в спілкуванні, відчуватиме себе самотньою і в тому випадку, якщо її контакти обмежені одним-двома людьми, а вона би хотіла спілкуватися з багатьма; у той самий час той, хто не має такої потреби, може зовсім не відчувати своєї самотності навіть в умовах повної відсутності спілкування з іншими людьми44; ].
Р.С.Нємов також зазначає, що самотність залежить від того, як людина до себе відноситься, тобто від її самооцінки. В багатьох людей почуття самотності пов’язане з явно заниженою самооцінкою44; ]. Зв’язок який існує між самооцінкою і самотністю, пояснюється двояким чином. По-перше, посиланнями на те, що низька самооцінка породжує внутрішнє самовідчуження людини; по друге, виходячи із припущення, що низька самооцінка супроводжується системою таких установок і поведінкових тенденцій, які самі по собі суттєво ускладнюють міжособистісне спілкування.
Загалом низька самооцінка породжує взаємопов’язаний комплекс психічно неблагополучних факторів, перешкоджаючих встановленню хороших особистісних взаємовідносин з оточуючими людьми: самопринижуюча свідомість і поведінка, відчуття власної некомпетентності і багато іншого. Варто брати до уваги і ту обставину, що довготривалий досвід самотності може негативно впливати на самооцінку, роблячи її більш вразливою. Невдачі в спілкуванні можуть посилювати відчуття самотності, і як наслідок, знижувати самооцінку.
Одним із факторів, які сприяють самотності є небажання людини опинитись в такій ситуації міжособистісного спілкування, при якій вона піддається ризику отримати відмову у встановлені необхідних для неї взаємовідносин, відчути зніяковілість і розчарування. Ворожість і пасивність, як можливі причини і одночасно наслідки самотності, часто супроводжують її.
Нерідко самотність виникає через незалежні від людини причини. Овдовіння, розлучення чи розрив особистісних взаємовідносин – найбільш поширені соціальні причини, які ведуть до самотності. В подібних випадках воно зароджується в результаті раптово виникаючої повної чи часткової емоційно-психологічної ізоляції людини від людей, які складали її звичний круг спілкування44; – 619].
Р.С.Нємов відзначає також різноманітні реакції людей на переживання ними самотності. Якщо люди звинувачують в своїй самотності не себе, а інших, то можуть відчувати гнів і гіркоту, що стимулює виникнення відношення ворожнечі. Якщо люди впевнені, що самі винні у власній самотності, і не вірять в те, що можуть змінити себе, то вони, найвірогідніше, будуть засмучені і засудять самі себе. З часом цей стан може перерости в хронічну депресію. Якщо, нарешті, людина впевнена, що самотність кидає їй виклик, то вона буде активно проти неї боротись, докладе зусиль, спрямовані на те, щоб позбутися самотності44; ].
Вражає список типових емоційних станів, котрі час від часу охоплюють хронічно самотню людину, що подається Р. С.Нємовим, який отриманий методом факторного аналізу відповідей багатьох самотніх людей на спеціальний опитувальник. Це – відчай, смуток, нетерпимість, відчуття власної непривабливості, безпорадність, панічний страх, пригніченість, внутрішня спустошеність, нудьга, прагнення до переміни місцевості, відчуття власного недорозвитку, втрата надій, ізоляція, жалість до себе, скутість, дратівливість, незахищеність, покинутість, меланхолія, відчуження44; ].
Р. С. Нємов також виділяє також певні характеристики самотніх людей:
Самотня людина характеризується виключною зосередженістю на самому собі, на своїх особистих переживаннях.
Спілкуючись з іншими людьми, самотні більше говорять про самих себе і частіше, ніж інші, змінюють тему розмови. Вони також повільніше реагують на висловлювання партнера по спілкуванню.
Таким людям властиві специфічні міжособистісні проблеми. Вони легко дратуються в присутності інших людей, підвищено агресивні, схильні до надмірної, не завжди оправданої критики оточуючих, нерідко здійснюють психологічний тиск на інших людей. Самотні мало довіряють людям, приховують власну думку, нерідко лицемірні, недостатньо керовані у своїх вчинках.
Самотні люди не можуть по-справжньому веселитися в компаніях, такі люди підвищено навіювані або надмірно уперті у вирішенні міжособистісних конфліктів.
Самотні люди нерідко бачать в самих собі причину своєї самотності, приписуючи її недолікам характеру, відсутності здібностей, особистій