Як вказується Р. С. Нємцовим, є сенс розрізняти три типи самотності: хронічний, ситуативний і скороминущий. Хронічна самотність наступає тоді, коли індивід протягом тривалого періоду життя не може встановити задовільні взаємини із значущими для нього людьми. Ситуативна самотність зазвичай з’являється як результат яких-небудь стресових подій в житті людини, таких, наприклад, як смерть близького або розрив інтимних відносин, наприклад шлюбних. Після короткого часу дистресу ситуативно самотній індивід змиряється з своєю втратою і частково або повністю долає виникле відчуття самотності. Скороминуща самотність виражається в короткочасних нападах відчуття самотності, які повністю і безслідно проходять, не залишаючи після себе ніяких слідів [44; ].

При достатньо частому вказуванні на самотність як на психічне явище у відчизняній психології практично відсутні його теоретичні і емпіричні дослідження. Російські вчені такі, як Б. Г. АнаньєвГ. М. АндрєєваЛ. С. Виготський, І. С. Кон, Е. П Крупник, О. М. Леонтьєв, А. В. Петровский К. К. Платонов та С. Л. Рубінштейн вивчаючи психологічну структуру особистості, говорили про наявність феномену самотності та недостатності спілкування з іншими людьми. Зокрема Л. С. Виготський, як і І. С. Кон, розвитку самосвідомості й особистості відводив у юності центральну роль. У цьому віці відбувається відкриття Я власного світу думок, почуттів і переживань, що здаються самому суб'єкту неповторними й оригінальними. Тенденція сприймати свої переживання як унікальні має небезпеку перерости у відгородженість і замкнутість, засновані на помилковій переконаності в тому, що зрозуміти його (юнака) особливий внутрішній світ не зможе ніхто. Все це спричиняє виникнення відчуття самотності [27].

Серед вітчизняних вчених, які вивчають самотність відзначають Донченко О. А., Титаренко Т. М. та ін.

Самотність сприймається як гостросуб’єктивне, суто індивідуальне і часто унікальне переживання. Ми нерідко чуємо такі зауваження: «Нічия самотність не схожа на мою. Самотність кожного різна». Є доля правди в констатації унікальності будь-якої самотності і неможливості дати їй універсальне визначення. Проте при всій унікальності будь-якого переживання самотності є елементи, спільні для всіх її проявів. Останні полягають в самому понятті самотності і можуть бути відзначені при уважному спостереженні за поведінкою самотніх людей. Одна із самих яскравих рис самотності – це специфічне відчуття повного занурення в самого себе. Відчуття самотності не схоже на локальне відчуття, переживання, воно абсолютно всеосяжне. В відчутті самотності є пізнавальний момент. Самотність є знак моєї «самості»; воно повідомляє мені, хто я такий в цьому житті. Виділення феноменального й когнітивного елементів приводить до розуміння того, що самотність – особлива форма самосприйняття, гостра форма самосвідомості71].

В процесі буденного, повсякденного самоусвідомлення ми сприймаємо себе лише в певному відношенні до оточуючого світу. Переживаємо свій стан в контексті складної і обширної системи взаємозв’язків. Часто самотність – це відчуття, яке появляється в формі потреби бути включеним чи бажаність цього чи потреби просто бути в контакті з кимось. Основним моментом в таких ситуаціях виступає усвідомлення відсутності чогось, відчуття втрати і краху. Це може бути усвідомлення своєї унікальності і неприйняття тебе іншими.

Самотність може бути причиною багатьох розчарувань, але найгірше, коли воно стає причиною краху надій. Самотні люди відчувають себе покинутими, відірваними, забутими, обділеними, втраченими, непотрібними. Це вельми болісні відчуття, тому що вони виникають всупереч нашим очікуванням. Надія вимагає того, щоб її розділяли, щоб до неї хтось був причетний. Самотність припускає розрив зв'язків або їх повну відсутність, тоді як наші звичайні надії, очікування зорієнтовані на узгодженість, зв'язок. Важка форма самотності може означати безлад і порожнечу і викликати індивідуальне відчуття безпритульності, відчуття того, що людина скрізь «не на своєму місці». З погляду особистісного переживання часу самотність створює уривчасті, скороминущі зв'язки, виражаючи цим як відірваність від минулого, так і глибокий провал в майбутньому. Ламаючи тимчасові характеристики і роблячи майбутнє ще більш невизначеним, ніж зазвичай, самотність породжує тривогу і страх.

Люди відповідають на самотність прагненням до близькості, спілкування, бажаючи заповнити порожнечу пошуками зв'язків для відновлення розірваної мережі відносин, пошуками співучасті, яка допоможе пересилити відсутність залучення до групової діяльності.

Враховуючи сказане, ми можемо погоджуємось із наступним визначенням самотності, яке було запропоноване У. А. Садлером і Т. Б. Джонсоном. Самотність – це переживання, що викликає комплексне і гостре відчуття, яке виражає певну форму самосвідомості, і що показує розкол основної реальної мережі відносин і зв’язків внутрішнього світу особистості71].

Діагностувати самотність можна за допомогою афективних (емоційних), поведінкових (біхевіористських) і когнітивних доказів. Самотність – це тяжке емоційне переживання: глибоко самотні люди дуже нещасливі. Однак самих лише афективних переживань явно недостатньо для визначення такого неприємного відчуття, як самотність. не існує якого-небудь унікального набору емоцій, які б асоціювались з самотністю50].

К.Рубінстайн і Ф.Шейвер при аналізі емоційних станів самотньої людини виявили чотири різні групи емоцій, які пов’язані з самотністю:

1. Відчай ( безсилля, втрата надії, наляканість, ранимість);

2. Депресія (туга, пригніченість, спустошеність, жалість до себе, меланхолія, відчуженість, туга по конкретній людині);

З. Нестерпна нудьга (нетерпеливість, нудьга, скутість, дратівливість);

4. Самоприниження (відчуття власної непривабливості, нікчемності, соромливість, незахищеність) [31; 275—301].

Хоч переживання негативних емоцій і наштовхує людей на думку про те, що «щось не гаразд» в їх житті, воно не приводить безпосередньо до діагностування саме самотності, а не якогось іншого стану – депресії, перевтоми чи фізичного недомагання.

Люди, як правило, використовують цілий ряд поведінкових характеристик для ідентифікації самотності, включаючи низький рівень соціальних контактів, припинення (розрив) зв’язків, які встановились, або ж не задовільні зразки соціальної взаємодії. Однак усамітнення (як ми вже вказували вище) не обов’язково