пов’язане з самотністю; люди можуть бути щасливі і в усамітненні. Якщо ж людина відчуває себе самотньою від того, що вона постійно залишається сама, то в цьому випадку найбільш ймовірним діагнозом може бути самотність50]. Поняття «усамітнення» і «самотність» покривають різні психічні переживання. Самотня особистість хворобливо переживає нестачу іншої людини для повноцінної життєвої взаємодії. Тимчасова добровільна мовчазна усамітненість духовно розвиненої особистості дає їй змогу відійти від вимог суспільства і щоденних турбот, заспокоїтися, пережити внутрішню тишу. Усамітнена вдумлива взаємодія особистості з природою і з самою собою відкриває для неї шанс розкрити власний внутрішній світ, мудрішу світовзаємодію, сприйняття сакрального. Проміжки усамітнення відновлюють сили й поліпшують здоров’я, посилюють творчу потенцію7].
Навряд чи людей можна назвати самотніми, якщо в них нема когнітивних пояснень цього стану. Когнітивні індикатори самотності, очевидно, виводяться із уявлень про визначений тип соціальних відносин, яких не вистачає в даний момент. Суспільна свідомість відображає потребу в якомога частішій і тіснішій взаємодії людини і суспільства, а також уявлення про те, що вдосконалення соціальних відносин здатне полегшити страждання окремої людини [50].
Американський психолог Джеффрі Янг, автор одного з тестів для дослідження самотності і методу психотерапії депресивних станів, розрізняє 12 синдромів, кожний з яких має свої характерні емоційні, когнітивні і поведінкові ознаки.
Нездатність залишатися одному. Людина з цим синдромом не здатна до усамітнення; залишившись сама, вона губиться, не знає, що з собою робити, відчуває болісну нудьгу і порожнечу.
Низька самоповага, що виражається в занижених самооцінках («мене не люблять», «я нудний» і т. п.), яка спонукає особу уникати людських контактів, внаслідок чого з'являється хронічна печаль і відчуття безнадійності. Цей стан буває і у людей надзвичайно цікавих і значних.
Соціальна тривожність, невпевненість в спілкуванні, сором’язливість, постійне очікування насмішок або засудження з боку оточуючих, так що єдиним порятунком здається занурення в себе.
Комунікативна незграбність, відсутність необхідних навиків спілкування, невміння правильно поводитися в складних міжособистісних ситуаціях (знайомство, залицяння), часто у поєднанні з низькою емпатією; це породжує розчарування і обмануті очікування.
Недовіра до людей, які здаються ворожими і егоїстичними; така людина не просто уникає людей, але відчуває до них озлоблення і гіркоту.
Внутрішня скутість, нездатність до саморозкриття, відчуття абсолютної психічної «герметичності» і незрозумілості, що примушує особистість постійно розігрувати чиїсь чужі ролі.
Труднощі вибору партнера («ніде зустріти відповідну людину», «ніхто мені не подобається»), нездатність зав'язати потенційно інтимні особисті відносини або постійний вибір невідповідних партнерів, внаслідок чого виникає відчуття безсилля і приреченості.
Страх бути знехтуваним, пов'язаний із зниженою самоповагою і невдалим минулим досвідом, боязнь нових розчарувань, що посилюється несвідомим відчуттям провини і свідомістю своєї малоцінності.
Сексуальна тривожність, усвідомлення (часто помилкове) своєї зовнішньої непривабливості або безпорадності, яка посилюється соромом і нерідко утруднює всі інші, несексуальні відносини.
Боязнь емоційної близькості («він хоче більше, ніж я можу дати»), що спонукає суб'єкта ухилятися від поглиблення дружніх відносин, що припускають взаємне саморозкриття; побоювання бути спійманим, захопленим зненацька, відмова від прийняття відповідальності.
Невпевнена пасивність, постійні вагання, невизначеність в оцінці власних відчуттів («сам не знаю, що я відчуваю і чого хочу»), відсутність наполегливості, ініціативи в поглибленні і розвитку особистих відносин і настороженість до спроб такого роду з боку партнера.
Нереалістичні очікування, орієнтація на дуже жорсткі норми і вимоги («все або нічого», «якщо я тебе придумала, стань таким, як я хочу»), нетерпимість і нетерплячість, що не дозволяють особистим відносинам знайти стійкість, схильність розривати відносини без достатніх підстав.
Хоча всі ці синдроми описові, а співвідношення їх компонентів вельми проблематично, їх перелік показує, що самотність така сама багатоманітна, як і спілкування, від неї немає універсальних рецептів. Одній людині корисно трохи менше думати про власне «Я» і включитися в діяльне групове життя, а іншому, навпаки, - «зупинитися, озирнутися». Проте зробити це не так-то просто.
Одна з головних психологічних труднощів самотніх і схильних до депресії людей полягає в тому, що у деяких з них виробляється схильність пояснювати свої невдачі в спілкуванні не конкретними ситуативними причинами, а своїми нібито незмінними особистими рисами. Ця установка паралізує спроби встановлення нових людських контактів з урахуванням минулих помилок. Якщо в інших сферах життя, наприклад в навчанні або в праці, ці люди адекватно оцінюють причини своїх успіхів і поразок і, навчаючись на своїх помилках, можуть досягти високих результатів, то у сфері спілкування, де вони особливо уразливі, негативна установка перетворюється на прогноз, що самоздійснюється: «У мене все одно не вийде, тому не варто і пробувати, щоб не переживати нових розчарувань» [27; 145,146]
Все вище сказане добре відображається у визначенні Л. Сімеонової. Самотність – це не просто ситуація, яка склалась, коли ти проводиш час сам. Це – відчуття, що в тебе нема близької людини, яка змогла б тебе зрозуміти… це відчуття, що в твоїх соціальних зв’язках щось зруйнувалось чи ніколи не існувало [66;54].
На основі здійсненого теоретичного аналізу науково-психологічних підходів до проблеми самотності можна зробити наступні висновки: Самотність – це переживання, що викликає комплексне і гостре відчуття, яке виражає певну форму самосвідомості, і що показує розкол основної реальної мережі відносин і зв’язків внутрішнього світу особистості.
А усамітнення, за визначенням О.Зілбурга – «нормальний» і «скороминущий умонастрій», що виникає в результаті відсутності конкретного «когось»49].
Отже на відміну від самотності, як негативного руйнівного почуття усамітнення є здоровим прагненням людини інколи залишатись на одинці з самою собою. Усамітнення сприяє розвитку людини та її творчого потенціалу, дозволяє їй зрозуміти саму