Стійкість тут не таке вже й часте явище, і в цьому не слід бачити приводу для негативної оцінки. Одночасно з такими рисами, як скепсис, критика, деякий нігілізм, вона проявляє не тільки самовпевненість, але і догматизм який достатньо наївно проявляється. Характерне використання словесного максималізму «дружба», «вірність», «назавжди», «ніколи» і т. д.

Фанатизм – риса, яка частково позначена в максималізмі, це прагнення до розквіту власної особистості, до її виявлення, з направленням в ететичний бік, до підкресленого життя почуттям, з інтересом до універсального.

Мрійливість, в якій власне «Я» не стільки знається, скільки відчувається [2; 545].

Аналіз характерних для юності переживань показує, яку велику роль в них відіграє прагнення до пізнання своєї особистості, до власного самовизначення. Всім добре знайоме явище, як в період юності людина любить відчувати себе незрозумілою, самотньою в своїх шуканнях, захоплюючись думкою, що пересічні люди не здатні зрозуміти її непересічну особистість і так далі [2; 540].

Як зазначає Г.Крейг кожен період життя веде за собою різні проблеми і труднощі, пов’язані з розвитком, які вимагають нових вмінь і відповідей. Більшість вчених згідні з тим, що люди в ранній юності повинні зіткнутись з двома основними задачами:

1. Досягнення автономності і незалежності від батьків;

2. Формування ідентичності, що означає творче і незалежне Я, яке гармонійно об’єднує різні елементи даної особистості28; 124].

Досягнення автономності в ранньому юнацькому віці не означає повний вихід із під впливу батьків. Він залишається залежним під час юнацького віку і після його завершення. Дж. Хілл прийшов до висновку, що автономію можна визначити через феномен саморегуляції. Незалежність має на увазі прийняття власних оцінок і регулювання своєї поведінки, що можна визначити одною фразою: «Думай сам за себе»28; ].

До підліткового віку люди дивляться на себе виходячи з наступного набору ролей: друг, ворог, студент, футболіст, гітарист, а також на основі членства в клубах або в компаніях. У цей період більш широкі когнітивні можливості дозволяють людям їх проаналізувати, виявити в них елементи несумісності і конфліктності і реорганізувати ці ролі, поступово просуваючись до своєї ідентичності. Іноді люди відмовляються від попередніх ролей; у деяких випадках вони встановлюють нові відносини з батьками, братами, сестрами і однолітками. Е. Еріксон виділив в задачі формування ідентичності головну перешкоду, яку повинні подолати підлітки для успішного переходу до дорослості. В ідеальному випадку вони здійснюють цей перехід, маючи достатньо чітке уявлення про те ким вони є, про способи пристосування до суспільних відносин28;526].

Зростаюча у підлітків потреба в автономії і самостійності звичайно призводить до деяких конфліктів в сім’ї, труднощів при одночасній потребі в спілкуванні з батьками в процесі вирішення певних проблем. Сім’я зберігає сильний вплив на юнаків, хоча їх відносини з рідними ускладнюються. Як правило, ускладнення відносин викликають такі звичайні питання, як сімейні обов’язки, час приходу додому, побачення, зовнішній вигляд і т. п. Дещо рідше виникають конфлікти між батьками і юнаками по важливих релігійних, соціальних і політичних цінностях28; ].

Коли люди стають більш автономними по відношенню до своїх сімей, вони більше зацікавлені в дружніх відносинах для отримання емоційної підтримки і надійної бази нових цінностей. В процесі формування ідентичності важливу роль відіграють близькі друзі. Щоб прийняти свою ідентичність, юнак повинен відчути прийняття та схвалення її іншими.

Особливо виростає в ранньому юнацькому періоді значення груп однолітків. Юнаки шукають підтримки від інших, щоб справлятися із фізичними, емоційними та соціальними змінами цього віку. Найбільш ймовірно, що вони будуть шукати підтримку в однолітків, котрі проходять через подібний досвід. Дослідження проведене Р. Ларсоном та його співробітниками в 1984р. підтверджує, що юнаки проводять значно більше вільного часу з друзями чим з сім’єю (включаючи батьків, братів і сестер), - приблизно 50% в порівнянні з 20%. Решту вільного часу вони проводять наодинці.

Отож в юнацькому віці виділяють як провідну потребу в міжособистісній взаємодії, де необхідно розуміння і визнання близької людини, що виражається в пошуку друга, а також групова взаємодія, наявність позитивної групової оцінки, що виправдовує навіть невдачі в міжособистісній взаємодії.

Нереалізованість рівня групової взаємодії особистості може спричинити виникнення відчуття самотності. Приналежність до групи є необхідною в юнацькому віці і, як стверджує І. С. Кон, надає декілька корисних надбань. По-перше, спілкування з однолітками дуже важливий специфічний канал інформації; по ньому підлітки і юнаки дізнаються багато необхідних речей, які з тих або інших причин їм не повідомляють дорослі. По-друге, це специфічний вид міжособистісних відносин. Групова гра і інші види спільної діяльності виробляють необхідні навики соціальної взаємодії, уміння підкорятися колективній дисципліні і в той же час відстоювати свої права, співвідносити особисті інтереси з суспільними. По-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Усвідомлення групової приналежності не тільки полегшує підліткові та юнаку автономізацію від дорослих, але і дає йому надзвичайно важливе відчуття емоційного благополуччя і стійкості27; ,129].

Таким чином, референтною групою для юнацького віку стає компанія однолітків. Більше того юнак прагне до встановлення довірливих відносин з одним із своїх однолітків. Багато дослідників відзначають, що саме відсутність розуміючої людини, як причину виникнення відчуття самотності27; 128].

Юнацька дружба унікальна, вона займає виняткове місце