в ряді інших прив’язаностей. Однак потреба в інтимності практично ненаситна, задовольнити її вкрай важко. Підвищуються вимоги до дружби, ускладнюються її критерії. Юність вважається привілейованим віком дружби, але самі юнаки вважають справжню дружбу рідкісною.
Емоційна напруженість дружби знижується при появі любові. Юнацька любов включає в себе дружбу в той самий час вона передбачає більшу ступінь інтимності, чим дружба. Після награних, як правило, захоплень в юнацькому віці, може з’явитися перша справжня закоханість.
Юнацькі мрії про любов відображають перш за все потребу в емоційному теплі, розумінні, душевній близькості [29; 320].
Інколи юнаки стають самотніми тому, що вони відчувають себе іншими, сторонніми і справді не можуть «належати» до групи28; ]. Ті, що йдуть всупереч установок групи, або відкинуті, нею, стикаються із почуттям самотності. У випадку коли юнак не має друга, який би його зрозумів, він стає в двічі самотнішим [55].
С. В. Малишева на основі вивчення філософської, публіцистичної, художньої і психологічної літератури виділяє причини, які обумовлюють виникнення самотності в юнацькому віці:
1. Усвідомлення себе як унікальної особистості, ні на кого не похожої39; ].
Одним із найбільш важливих надбань ранньої юності є відкриття свого внутрішнього світу. Він починає усвідомлювати власну унікальність та неповторність. Це відкриття є радісним для особистості, однак водночас разом з цим приходить і відчуття самотності чи страху самотності. Отож відчуття самотності є частково спричинене віковими особливостями підліткового та юнацького віку, і як показують дані зарубіжних досліджень, підлітки і юнаки значно частіше людей старшого віку відчувають себе самотніми. Однак одна справа якщо йде мова про тимчасове, скороминуче відчуття самотності і супутній йому сумний і пригнічений настрій — нормальне явище людського життя, якого ніхто не може уникнути, чи про ситуативну самотність, яка зумовлена життєвими обставинами, і зовсім інша справа – хронічна самотність, яка переслідує особистість і сприймається нею як щось неусувне [27; ].
2. Відсутність достатньої кількості міжособистісних контактів з однолітками. Як відомо, ранній юнацький вік – період становлення навиків спілкування, пізнання інших і самих себе. Дорослі занадто складні і в силу цього недоступні. Тільки в оточенні однолітків юнак може самоствердитись і поборотись за місце під сонцем. Як вже вказувалось вище, юнаки позбавлені спілкування в референтних групах, як правило, відчувають самотність.
3. Екзистенційна юнацька криза сенсу життя.
4. Примусове утримування підлітків та юнаків в яких-небудь групах. Якщо юнаки не мають можливості залишатись на одинці з собою, то незадоволена потреба в усамітненні породжує в них думки про нерозуміння оточуючими їх особистісних особливостей39; ].
Наступною передумовою, яка сприяє виникненню самотності в юнацькому віці, є низька самоповага та самооцінка. Про це пише І.С. Кон: «Юнаки із зниженою самоповагою особливо вразливі і чутливі до всього, що якось зачіпає їх самооцінку. Вони хворобливіше за інших реагують на критику, сміх, осуд. Їх більше турбує погана думка оточуючих про них. Вони хворобливо реагують, якщо у них щось не виходить в роботі або якщо вони виявляють в собі якийсь недолік. Внаслідок цього багатьом з них властива сором’язливість, схильність до психічної ізоляції, відходу від дійсності в світ мрії, причому цей відхід зовсім не добровільний. Чим нижчим є рівень самоповаги особистості, тим вірогідніше, що вона страждає від самотності. З опитаних Розенбергом юнаків з найнижчою самоповагою від самотності страждають дві третини, а з високим — тільки 14 відсотків»27; 82]. Г.Крейг стверджує: «Як дівчата так і хлопці вступаючи в юнацький вік відчувають значне зниження самооцінки»28; ].
Генезис розвитку самотності має свою динаміку: відторгнення дитини батьками в ранньому дитинстві, відсутність впливу з боку сім’ї в період становлення особистості, все це призводить до виникнення у юнака оцінки себе як непотрібного оточуючим, ізольованого. Така самооцінка і самостановлення людиною рівня своїх контактів з оточуючими і бажаним станом призводять до усвідомлення переживання самотності. Однолітки є фактором виникнення самотності, котра проявляється як похідна негативного досвіду спілкування39; ].
Самотність як життєва ситуація і почуття самотності – це одні з новоутворень в юнацькому віці. Юнаки найбільш тривожні у відносинах з однокласниками і батьками, про що свідчать їх висловлювання: «Мені важко знайти спільну мову з батьками», «Мені важко постійно йти на зустріч другу, але я боюсь його втратити» і т.д. Юнаки прагнуть перебудувати відносини з батьками на основі рівності. Це виражається в спробах здобути самостійність у вирішенні питань, які стосуються особисто їх, мати право на власні прив’язаності і погляди. І якщо батьки не перешкоджають реалізації цих прагнень, конфліктів, як правило, не виникає. У випадку, коли пред’являються жорсткі вимоги, виникають емоційні проблеми: або ворожість, або відчуття провини і тривожність.
Самотність, яка виникає на основі усвідомлення і перебільшення своєї унікальності, при спілкуванні яке не благополучно складається може перерости в відчуження, ізоляцію, відчуття власної неповноцінності, а це призводить до виникнення почуття тривоги, суму, нещастя [82; ].
На основі здійсненого теоретичного аналізу особливостей раннього юнацького віку та поглядів вчених на переживання самотності в даний віковий період можна зробити наступні висновки:
Отже, юнацький вік ставить перед людиною дві основні задачі: становлення автономності та незалежності від батьків і формування власної ідентичності. Для успішного подолання цих завдань юнаку необхідне конструктивне спілкування із значимими для нього дорослими та референтною групою однолітків на бажаному для нього рівні. Також йому необхідний час для перебування наодинці, щоб змогти усвідомити власний внутрішній світ, який для нього відкривається вперше. Мати можливість переосмислити та реорганізувати ролі, які він мав до тепер та сформувати