Аналіз праць вітчизняних та зарубіжних вчених дав змогу зробити висновок, що обдарованість – комплекс задатків і здібностей, які за сприятливих умов дозволяють потенційно досягти значних успіхів у певному виді діяльності (чи діяльностей) порівняно з іншими людьми. Отже, обдарованість виступає як інтеграція різних здібностей з метою досягнення позитивних результатів конкретної діяльності.

Також по-різному автори класифікують види обдарованості. Зокрема в 20-ті роки у зв’язку з нестачею фахівців і відкриттям фабрик таланти і здібності пов’язували з певною спеціальністю. До них відносили технічні, комерційні, науково-академічні, художні, соціально-політичні, педагогічні тощо[26]. У практичній діяльності виділяють обдарованість у ремеслах, спорті, організаційних заходах тощо. У пізнавальній діяльності знаходить реалізацію інтелектуальна і творча обдарованість різних видів. Щодо цього у світі спостерігається парадокс: суспільство, симпатизуючи обдарованості у різних сферах, з осторогою ставиться до інтелектуально обдарованих людей. Водночас, за прогнозами футурологів, на початку нового тисячоліття країни розділяться на три групи:

1) ті, що торгують ідеями, проектами, технологіями, скуповують „мозок” (найбагатші);

2) ті, що торгують радіотехнікою;

3) ті, що торгують сировиною і продукцією машинобудування;

4) ті, що торгують продукцією екологічно забруднених підприємств і робочою силою (найбідніші).

Як бачимо, інтелект цінується найвище.

За теорією Х. Гарднера, виділяють 7 видів інтелекту, які майже повністю збігаються з відомими видами обдарованості:

1) лінгвістичний – здатність створювати і передавати інформацію (поети, редактори, журналісти);

2) музичний – здатність створювати чи виконувати музику (композитори, виконавці);

3) логіко-математичний – здатність досліджувати категорії, взаємовідношення, оперувати символами (математики, вчені);

4) просторовий – здатність сприймати, уявляти і створювати просторові композиції (архітектори, інженери, хірурги);

5) тілесно-кінестезичний – здатність виконувати і використовувати рухові навички (танцівники, спортсмени, механіки);

6) інтраособистісний – здатність керувати своїми почуттями, розрізняти, аналізувати і використовувати інформацію у своїй діяльності (письменники, юристи);

7) інтерособистісний інтелект – здатність помічати і розуміти потреби і наміри інших людей, керувати їхніми настроями передбачати поведінку в різних ситуаціях (політики, педагоги, психоаналітики, політологи) [37].

З огляду на спадковість або ж під впливом особливостей навчання й інших соціальних факторів у деяких людей розвиваються певні види інтелекту сильніше за інші, але всі вони необхідні для максимальної реалізації особистості.

Психологам відомі парадокси, коли не збігаються основні складники в структурі обдарованості: успішність (в оволодінні діяльністю, у навчанні), кмітливість (розум) і творчість. Тому диференціація нових концепцій обдарованості привела до того, що деякі автори виділяють такі види обдарованості: загальну інтелектуальну, академічну, розумову (інтелектуальну), творчу (креативну), художню тощо. Діти із загальною обдарованістю швидко оволодівають інформацією, легко її запам’ятовують і оперують нею як робочим інструментом у багатьох галузях знань – їх вважають ерудитами [3]. Академічна обдарованість виявляється в успішному вивченні окремих предметів і є більш вибірковою. Яскраво виражена вибірковість прагнень учня дає високі результати у відносно вузькій галузі. Прикладом академічної обдарованості є математична спрямованість розуму, математичний мозок. Інтелектуальна обдарованість М.А. Холодна визначає як рівень розвитку і тип організації індивідуального ментального досвіду, що забезпечують можливість творчої інтелектуальної діяльності. Тобто йдеться вже про креативність, що пов’язана із створенням суб’єктивно і об’єктивно нових ідей, нешаблонністю підходів до розв’язання проблеми, легким сприйняттям нового, руйнуванням стереотипів тощо [19].

У світі прийнято вимірювати інтелектуальну обдарованість за результатами тестів Ф. Гальтона, А. Біне, Д. Векслера, Ф. Гудінафа, що позначається ІQ (коефіцієнт інтелектуальності – саме поняття ІQ введене ще в 1912р. В. Штерном). Ці тести вимірюють загальний інтелект, так званий q-фактор, що є стійкою ознакою, яка не розвивається з віком і не піддається впливу середовища. General factor, q - фактор – теоретичне поняття, введене Ч. Спірменом для позначення „рівня розумової енергії”, який визначає успішність виконання будь-яких тестів. Нормою розумового розвитку вважається ІQ = 100% + 10%. Якщо ІQ > 120%, то це свідчить про обдарованість. Проте було помічено, що є немало людей з не дуже високим ІQ, які досягли значних соціальних успіхів. Тому в 90-і роки на противагу теорії ІQ була висунута концепція ЕQ – емоційного коефіцієнта. Це показник соціальної адаптабельності – EQ. Тобто, крім ІQ, для успіху в житті важливими є творчість, емоційна стабільність, комунікативність, конгруентність, емпатичне розуміння тощо.

Однією з основних цілей освіти є розвиток творчих здібностей. На думку В.Г. Кременя, обов’язковою ознакою освіти ХХІ ст. має стати її спрямованість на розвиток творчості, перехід на більш високі рівні пізнавальної самостійності учнів і саморефлексію [10]. Лише творча людина може залежно від вимог часу користуватись знаннями як робочим інструментом. Сьогодення засвідчує, що кожен має самореалізуватись на ринку праці, адаптуватись до життя в суспільстві (мати високий коефіцієнт ЕQ), вміло розпорядитись нехай і незначним потенціалом своїх особистісних ресурсів. У ряді випадків це виявляється навіть важливішим для людини як суб’єкта різних соціальних відносин, ніж володіння більш значним, але „непрезентабельним” багажем. Людей, що не вміють скористатись своїми знаннями, часто називають „навчена безпорадність”. Тому необхідні дієві, функціональні, продуктивні знання і творчі можливості, завдяки яким особистість може бути затребуваною на ринку праці, вдало й вигідно реалізувати себе.

Нині особливої актуальності набуває творчий або креативний вид обдарованості. Критерієм творчості є здатність до продукування ідей, а також ставлення до процесу їх створення у межах проблемних ситуацій.

Деякі науковці, щоправда, вважали непотрібним виділяти творчу обдарованість у самостійний вид. Зокрема, О.М. Матюшкін наполягав, що обдарованість завжди творча, якщо немає творчості, то не варто говорити про обдарованість. Іншими словами креативність є