Діти з творчим інтелектом пропускають інформацію через призму власного бачення світу. Їм важче навчатись, засвоюючи чужий досвід, а легше створювати своє. Креативність – рівень творчої обдарованості, здатність до творчості, яка становить відносно стійку характеристику особистості. Спочатку креативність розглядалась як функція інтелекту і рівень його розвитку, зафіксований різними тестами. Інтелект ототожнювався з рівнем креативності. Пізніші дослідження (М. Волах, Н. Коган, А. Воронін) підтвердили незалежність факторів інтелекту та креативності, точніше їх кореляцію [24]. Так, Е. Торренс вважає, якщо ІQ нижче 115 – 120 („інтелектуальний поріг”), то інтелект і креативність становлять єдиний фактор, а якщо ІQ вище 120, то творчі здібності стають незалежною величиною [8].

Важливим етапом у вивченні креативної обдарованості стали ідеї Дж. Гілфорда про існування самостійних і відмінних форм інтелектуальної активності – конвергентне (логічне, лінійне, векторне) і дивергентне (що розходиться в різних напрямках одночасно, алогічне) мислення. Креативність як особливий вид творчого мислення він узяв за принцип визначення обдарованості. За основу ж креативності – процеси дивергенції, перетворення та імплікації [13]. Більшість тестів креативності, укладених пізніше Е. Торренсом , були зорієнтовані на виявлення саме дивергентного мислення [37]. Дивергентне мислення – інваріантне, найчастіше інтуїтивне відрізняється від конвергентного – логічного і послідовного (розв’язування конкретної проблеми).

Дивергентне мислення має свої особливості: воно спрямоване на пошук нез’ясованого, виходить за межі стандарту, шукає невідомих шляхів, чутливе до схожості і різниці між об’єктами, знаходить декілька варіантів вирішення певної проблеми, намагається з нових позицій, в новому ракурсі поглянути на відоме й застаріле.

В наш час креативність розглядається як функція цілісної особистості, що не зводиться лише до інтелекту, а залежить від низки психологічних характеристик. Отже, центральним напрямом у її вивченні є виявлення, діагностика особистісних якостей, з якими вона корелює.

1.2. Питання підготовки соціального педагога до роботи з обдарованими дітьми в науковій літературі.

Не підлягає сумніву, що ключовою фігурою у створенні освітнього виховного середовища, що сприяє розвитку творчої природи обдарованої дитини є педагог, у тому числі й соціальний педагог. У свою чергу це висуває особливі вимоги до його професійної й особистісної підготовки. Тут уже недостатньо високої предметної підготовки, оскільки навчання починає набувати розвиваючого характеру. Підготовка соціального педагога, крім предметної, повинна містити в собі:

уявлення про те, що таке обдарованість і особливості розвитку обдарованих дітей;

розуміння того, що таке розвиваюча освіта, у чому її відмінність від традиційних форм навчання й виховання;

знання психологічних закономірностей і особливостей вікового й особистісного розвитку дітей;

знання про те, що таке загальноосвітнє середовище, його різновиди (сімейне, молодшошкільне, середньошкільне, старшошкільне, позашкільне, додаткове й стихійне), хто є його суб’єктами, які теми освітнього середовища (догматична, творча та ін.), типи взаємодії між суб’єктами (авторитарний, демократичний, гуманістичний та ін.);

знання методів психологічного й дидактичного проектування навчального процесу;

уміння реалізувати різноманітні способи педагогічної взаємодії між різними суб’єктами освітнього середовища (з учнями наодинці, з батьками, колегами-вчителями, зі своїм керівництвом);

уміння стати в рефлексивну (самоусвідомлюючу) позицію по відношенню до того, що вчити, як учити, навіщо вчити[23].

Функції соціального педагога, що працює з обдарованими дітьми:

виявлення, навчання й розвиток обдарованих дітей;

психолого-педагогічний супровід і підтримка авторських й інноваційних навчальних програм освітніх технологій, що застосовуються в роботі з обдарованими дітьми;

участь у проектуванні й реалізації освітнього середовища, яке сприяє розкриттю творчих здібностей учнів;

вивчення вікових та індивідуальних особливостей обдарованої дитини;

робота з сім’єю, проблеми навчання й розвитку обдарованої дитини;

використання позашкільного освітнього середовища для навчання й розвитку обдарованих дітей;

проведення діагностики (розкриття причин появи тих або інших соціальних або психологічних „перепон” розвитку обдарованої особистості);

прогнозування (передбачення можливих наслідків розвитку);

розробка педагогічних рекомендацій, які сприяють оптимальному навчанню й розвитку обдарованої дитини[14].

Методи вивчення соціальним педагогом творчої дитини

Здібності є якісною характеристикою кожної особистості. Одночасно, обдарованість – це не лише своєрідне поєднання здібностей людини, а ще й „своєрідний” сплав її особистісних характеристик. У зв’язку зі складністю психологічної структури обдарованості необхідно при її діагностиці визначити не лише рівень розвитку конкретного виду здібностей, а й „віднайти” риси характеру, які сприяють творчим успіхам особистості: її внутрішні установки, мотиви, стиль поведінки, специфіку спілкування.

При розробці діагностичних процедур необхідно визначити міру спрямованості особистості на навчальну діяльність, готовність до самостійності, вольового напруження, досягнення успіху. Здібна дитина з яскраво вираженою спрямованістю на творчий підхід до улюбленої справи, як правило, виявляє при цьому підвищений розумовий тонус. Труднощі „вимірювання” цього тонусу полягають у наявних відмінностях між дітьми за показниками їхньої рухової експресії, нервової витримки, темпу та ритму мислительної діяльності. Діагностичні характеристики, що є різними у дітей, наочно ілюструють відмінності у процесі їхньої мислительної діяльності та „стилю” працездатності. Усе це зобов’язує ретельно розробляти програми спостереження за процесом навчальної діяльності, залучати учнів до навчальних і творчих завдань[11].

При розробці програми спостереження за здібною дитиною необхідно реєструвати такі показники її поведінки у пізнавальній діяльності як:

наявність стійкої допитливості: дитина ставить багато запитань різного рівня складності й уміє їх формулювати;

систематичний прояв пізнавальної активності: оперативна готовність до відповіді, дослідницька допитливість, прагнення до пошуку;

глибоке захоплення предметом пізнання та здатність до детального аналізу його ознак і функцій;

володіння чималим запасом лексики і прояв високої мовленнєвої продуктивності у спілкуванні.

У творчій діяльності