Широко використовується соціальним педагогом метод розвиваючого дискомфорту. Суттю цього методу є не усунення негативних ситуацій, не їх зневага, а формування у дітей навичок їхнього активного подолання. При цьому використовуються як ті, що природно виникають, так і створені штучно несприятливі ситуації (перш за все, на групових та індивідуальних заняттях з психологом і тією чи іншою мірою на навчальних заняттях).

За своєю суттю даний метод передбачає такі основні моменти, які в ряді випадків є й етапами індивідуальної або групової роботи з учнем:

вироблення „почуття реальності”;

створення психологічної готовності до подолання негативних і навіть кризових ситуацій при загальному зниженні сенситивності до таких ситуацій;

набуття навичок ефективного реагування на ситуації дискомфорту;

розвиток закріплення потреби й здатності до вияву ініціативи, прийняття відповідальності за свою діяльність (внутрішній локус контролю);

формування особливого особистісного „сценарію переможця”, що передбачає спрямованість на само актуалізацію в реальних умовах соціуму[15].

Арттерапія в роботі з обдарованими дітьми як метод діагностики обдарованості

Для діагностики обдарованості поряд з тестами необхідні й інші методи, які дають найбільш повне, цілісне уявлення про особистість дитини. У цьому плані однією з найбільш ефективних методик, як показали результати проведеного нами дослідження , є арттерапія, тобто лікування мистецтвом. Первісно названий психотерапевтичний напрямок сформувався як лікувальний. Однак, величезні виховні, діагностичні, корекційні можливості арттерапії є достатньою основою для використання її в педагогічній практиці з метою організації художньої діяльності дітей і при цьому для вирішення різних педагогічних завдань. Терапія мистецтвом дозволяє соціальному педагогу не лише коректно здійснити діагностику особливостей особистісного розвитку кожної дитини, але й побудувати доброзичливі стосунки між дітьми в соціумі. Це є досить важливим аспектом для обдарованих дітей через їхнє особливе ставлення до оточення.

Помічено, що навіть при благополуччі більшість із них виявляють високий рівень тривожності через прагнення відповідати сподіванням дорослим. При підвищеній самооцінці такі діти беруться за непосильні проблеми, претендують на роль лідера в навчальному колективі, орієнтовані лише на успіх. Для всіх дітей створюються ситуації успіху. У підсумку, кожен може відчути свою неповторність, неординарність.

Запропонований варіант оргтехніки можна розглядати як експресивну проективну арттерапію.

Більшість спеціалістів відносять проективні тести до цінних методів досліджень особистості, які дозволяють скласти найбільш повну уяву про психологічні особливості людини, побачити її особистісну своєрідність, стилі спілкування, поведінки.

У науковій літературі є дані, що арттерапія заснована на художньо-прикладній діяльності кожного учасника групи. Це малювання, ліплення, виготовлення мозаїки, різноманітних поробок із різних матеріалів, різання по дереву, випалювання й т.ін. Причому, значення мають не художні особливості дитини, а сам процес творчості, внутрішній світ особистості, його почуття, переживання.

Наведемо приклад однієї з арттерапевтичних технік, які особливо цікаві в роботі з обдарованими дітьми.

Основна ідея – виготовлення й маніпулювання „пальчиковими ляльками”. Школярам пропонується на невеликому аркуші паперу прямокутної форми намалювати ляльку, а потім склеїти папір у вигляді циліндра.

Саморобна лялька, одягнута на палець, допомагає дитині розповісти будь-яку історію, використовуючи при цьому художні образи й власну уяву, і ніби від першої особи повідомити про свої проблеми й переживання. У даному випадку паперова лялька є своєрідним продовженням руки, від чого активізується психологічний механізм проекції. Таким чином, учителю неважко зрозуміти цінності й інтереси кожної дитини її почуття, побачити здатність до творчості, фантазування та ін.

Слід звернути увагу на обраний дитиною образ ляльки, переважання кольору, особливості зображення обличчя, розміри, зміст оповіді тощо.

Для експрес-діагностики емоційного стану дитини нами розроблений спрощений варіант заняття на основі тесту Люшера. Ляльки виробляються з клаптика однотонної тканини у формі трикутника (у вигляді косинки) й закріплюються на пальці за допомогою гумового кільця. У даному випадку діагностичне значення має обраний дитиною колір тканини, а також особливості фактури. Помічено, що потреба в дотику до гладенької або ворсистої поверхні залежить від емоцій, які домінують „тут і зараз”. Обличчя ляльки, намальованої на папері, також може „повідомити” вчителю важливу інформацію про особистість „малювальника”. При цьому художні здібності дитини не мають особливого значення. Лялька „портретує” індивідуальність, відбиває такий внутрішній світ дитини, який вона, як правило, не в змозі виразити прямо, а часом і не усвідомлює. В арттерапії „пальцева” гра не самоціль, а лише засіб для демонстрації власної вигаданої історії.

Як відомо, діти бачать світ двояко: від дорослих вони засвоюють раціональну уяву про нього, але в глибині душі вважають світ казковим і таємничим. Сприймаючи казку як реальність, а її персонажів насправді існуючими й живими, вони бояться відкрито признатися в цьому дорослим. На арттерапевтичних заняттях цей бар’єр легко переборюється через опосередковану оповідь від особи саморобної ляльки. Так, паперовий робот на пальчику хлопчика-шестилітки „розповідав”, що точно знає (сам бачив): немає в колонці музикального центру ніяких чоловічків, які співають і говорять. Там всього лише динаміки. „А де ж чоловічки?” – із цікавістю запитала дівчинка. „Чоловічки у проводах!” – впевнено, з виглядом знавця повідомила обдарована дитина.

На відміну від проективного малюнка в процесі арттерапії з паперовими чи тканинними саморобними ляльками у дітей відбувається „ввімкнення” усіх сенсорних систем: візуальної, аудиальної, кінестетичної.

Для полегшення вербалізації внутрішнього стану дитини можна використати прийом „Була(в) собі дівчинка (хлопчик), схожа (-ий) на мене, яка (який) хотіла (-в) розповісти, що...”. Так можна починати заняття після того, як ляльки зроблені й усі діти сіли на стільці, розставлені колом.

У кожної ляльки своя історія, яка допоможе педагогу побудувати емпатичну взаємодію як із обдарованими, так і зі „звичайними” поки що дітьми.

Не