Р. 2. Дослідження та діагностика готовності соціального педагога до роботи з обдарованими дітьми

2.1. Особистісно-орієнтована підготовка соціального педагога до роботи з обдарованими дітьми.

Враховуючи усі психологічні особливості „Я-концепції” обдарованої дитини, завдання соціального педагога полягає саме в тому, щоб забезпечити для дитини:

психологічний комфорт;

увагу до дитини з боку дорослих;

підтримку дитини;

емоційний комфорт;

довірливе спілкування[14].

Робота з обдарованими дітьми носить творчо-дидактичний характер. Схематично її можна зобразити так: психолог повинен об’єднувати вершини трикутника; психологічна служба школи забезпечує роботу цієї системи. Система психологічного забезпечення навчання та виховання школярів повинна б складатися з двох основних напрямів.

Перший напрям – навчальний процес, який здійснюється на уроках з психології, факультативних заняттях за авторською програмою за розділами:

1 рік навчання – „Основи загальної психології особистості”.

2 рік навчання – „Пізнавальна діяльність”.

3 рік навчання – „Психологія людських відносин”.

4 рік навчання – „Психологія соціальних відносин”.

5 рік навчання – „Психологія конфлікту”.

6 рік навчання – „Психологія інтимних відносин”.

7 рік навчання – „Психологія особистості. Шляхи розвитку особистості”.

Другий напрям – практична робота з учнями, батьками, педагогічним колективом навчального закладу:

Психолого-розвиваюча робота з обдарованими дітьми.

Групова та індивідуальна психодіагностика.

Моніторинг розвитку дитини.

Групове та індивідуальне консультування.

Групові психологічні та соціально-психологічні дослідження.

Психологічний супровід обдарованих дітей.

Формування соціально-корисних життєвих перспектив.

Завдання соціального педагога полягає в тому, щоб:

1. Виявити рівень розвитку обдарованої дитини та її потенційні можливості.

2. Допомогти дитині усвідомити себе.

3. Створити умови мобілізації особистісних ресурсів (психологічна мобілізація) – допомогти створити себе.

Для цього педагог проводить комплексне діагностування під час вступу дітей до школи, забезпечує умови адаптації до навчання дітей у школі, організовує проведення стимулюючої роботи під час всього періоду навчання в школі[11].

Основні форми роботи з обдарованими дітьми, які повинен застосовувати соціальний педагог:

1. Психологічне збагачення дитини:

„горизонтально” – розширення об’єму знань про психологію людини;

„вертикально” – поглиблене вивчення власної особистості.

2. Евристичні технології:

науково-пошукові роботи;

доповіді;

повідомлення;

реферати;

3. Розвиваючі програми, в тому числі міжнародні, які задовольняють:

інформаційні потреби сучасної дитини;

комунікативну адаптацію;

розвиток самосвідомості.

4. Тренінг творчих здібностей.

5. Інтелектуальні ігри[22].

Індивідуальна робота соціального педагога з обдарованими дітьми

Проблема виховання обдарованої дитини існує стільки скільки існує сама педагогіка.

Тему виховання обдарованої дитини розробляли всі педагоги і психологи різних часів. Попри солідні теоретичні і практичні наробки, у цьому напрямку вже існують численні прогалини, викликані складністю предмета дослідження. Природні нахили яскраво виявляються в іграх дітей, відомо, що Т.Шевченко змалку любив ліпити з глини, малювати, пізніше – списувати вірші у саморобні, оздоблені візерунками книжки. Можна замітити, що коли звичайній дитині запропонувати під час гри якусь іншу гру, то вона легко згодиться і забуде через декілька хвилин попередню гру. Обдарована ж дитина завжди впевнена, що робить важливу справу, схильна займатись нею регулярно, не дозволяє псувати наслідки своєї праці. В талановитій дитині відразу помітні тонка спостережливість, зосередженість, посидючість, вміння наполегливо переслідувати поставлену мету, самостійність, незалежність у діяльності[26].

Обдаровані діти, як правило мимоволі привертають до себе увагу. Важливим принципом виховання слід визначити також утилітаризм – озброєння дитини знаннями і вміннями, які становитимуть реальну користь у житті і допоможуть вихованцеві посісти достойне місце у суспільстві.

Хист реалізується лише за умови вміння індивіда трудитись. Слід зауважити, що якості обдарованості неможливо сформувати тільки шляхом зовнішнього впливу, тому виховання потрібно будувати так, щоб спонукати дитину до самовиховання. Відповідно, мистецтво виховання – мистецтво пробудження у вихованця його власних сил.

Необхідно дитині давати не тільки свободу самодіяльності, а й можливість у певних межах обговорювати з дорослими свої наміри. Ознайомлення з різноманітною діяльністю, глибокі й помірно численні враження допомагають інтенсивному розвиткові природних задатків людини. Потрібні для творчості фарби, звуки, руки обдаровані діти знаходять у спілкуванні з природою. Природа ж пробуджує мислення, уяву, фантазію. Проте творча думка, творча уява розвивається також під впливом літератури[8].

Відомо, що видатні вчені були змалку схильні до читання наукових книжок. А майбутні поети – 9-літня А. Ахматова, М. Цвєтаєва, Л. Українка зачитувались серйозними („дорослими”) творами[4].

Сучасні дослідження, проведені відомим психологом А. Барком, містять цікавий матеріал для доповнення рекомендацій батькам і педагогам з питань виховання обдарованої дитини, проте і не вказувати надмірних захоплень її обдарованістю. Не можна перетворювати життя людини в інструмент захоплення батьківських амбіцій, слід створити всі умови для розвитку таланту, але не насаджувати дитині своїх захоплень, не культивувати необхідності будь-що досягти неперевершених результатів, не перевантажувати, не змушувати постійно займатись улюбленою справою. Все це може відбитись від улюбленого предмета до причин неврозу, психічного захворювання або ж розвинути в дитини пихатість і претензійність.

Потрібно тактовно, делікатно розвивати в дитини інтерес, навчати терпіння і заохочувати працювати старанно, завершувати почате. Намагатись зменшити надмірну вразливість обдарованої дитини, вчити достойно програвати і не сприймати невдачу, як трагедію; володіти емоціями, робити все, щоб дитина не занижувала своєї самооцінки і водночас не виставляла на показ свою обдарованість.

Обдарована дитина, як правило, сама заявляє про себе, ускладнюючи життя самовпевнених консервативних дорослих. В ідеалі ж, констатує теоретична педагогіка, кожна розумово повноцінна дитина по-своєму талановита, і вихователь повинен проникнути в внутрішній світ кожного вихованця. Недоцільно підганяти всіх дітей під одну мірку. Це призводить до духовного рабства. На думку Г. Песталоцці, навіть однакова любов до дітей не має заступати індивідуальностей. Тому система орієнтована на виховання обдарованої дитини позитивно вплине на пробудження і розвиток природних задатків кожної дитини[19].

Обдаровані люди приносять велику