користь суспільству, державі, є її гордістю. Тому перед суспільством, державою, школою і сім’єю постає проблема навчання і виховання таких дітей.
Одним з важливих напрямів діяльності соціального педагога в загальній школі є його робота з учнями, які мають особливі здібності. Вони характеризуються порівняно високим розвитком мислення, довготривалим запам’ятовуванням навчального матеріалу, добрими навичками самоконтролю в навчальній діяльності, великою працездатністю та ін. Їм притаманна неординарність, свобода висловлювання думки, багатство уяви, чіткість різних видів пам’яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву й науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми. Це створює сприятливі морально-психологічні умови для активної навчальної діяльності та збільшення її обсягу й інтенсивності з тим, щоб навчальне навантаження сприяло розвитку навчальних можливостей учнів, а не стримувало цей процес через недостатню їх завантаженість[34].
Існує кілька типів індивідуальної обдарованості: раціонально-мислительний – необхідний ученим, політикам, економістам; образно-художній – дизайнерам, конструкторам, художникам, письменникам; раціонально-образний – історикам, філософам, учителям; емоційно-почуттєвий – режисерам, літераторам. Щодо обдарованих учнів особливу увагу слід звернути на такі моменти: повне задоволення запитів найпідготовленіших дітей у поглибленому вивченні предметів на основі широкого ознайомлення їх із сучасною наукою; створення умов для задоволення їх різнобічних пізнавальних інтересів і водночас для розвитку здібностей, виявлених у певній галузі діяльності; забезпечення можливостей для широкого вияву елементів творчості в навчальній і позашкільній роботі; залучення їх до надання допомоги своїм однокласникам у навчанні, в розвитку навчальних можливостей; запобігання розвитку в них переоцінки своїх можливостей, лінощів через систематичну недовантаженість. Форми роботи з цією категорією учнів – групові та індивідуальні заняття на уроках і в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації для них має доповнюватися науковими відомостями, які вони можуть отримати в процесі виконання додаткових завдань за той самий час, що й інші учні, але за рахунок прискореного темпу обробки навчальної інформації. У методах навчання цих учнів мають превалювати самостійна робота, частково – пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь та навичок. Контроль за їх навчання спрямовується на стимулювання поглибленого вивчення навчального матеріалу, його систематизацію, класифікацію, перенесення знань у нові ситуації, виявлення і розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання для таких учнів повинні бути творчими.
Названі моменти в навчальних заняттях доповнюють систему позакласної та позашкільної роботи (виконання учнем позанавчальних завдань, відвідування занять гуртка або участь у масових тематичних заходах: вечорах, оглядах-конкурсах художньої, технічної та ін. видів творчості, зустрічі з ученими та ін.). індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання школярами різноманітних завдань, участь в олімпіадах. Важливо керувати позакласним читанням учнів. Учителі мають налагоджувати контакт з позашкільними установами, де займаються їх вихованці. Вивчаючи інтереси і нахили учнів, вони допомагають їм обрати профіль позашкільних занять[15].
У роботі з цією категорією учнів не тільки створюють сприятливі умови для їх розвитку на уроках і в позаурочній діяльності, а й психологічно готують до наполегливої праці. Вони мають усвідомити, що розвинути здібності й досягти успіху можуть лише ті, хто готовий подолати труднощі. Брак таланту пояснюється не збідненою людською природою, а відсутністю сильних натур, здатних виявити мужність, наполегливість, сувору дисципліну в самоосвіті – самовихованні, в критичному самоосмисленні загальноприйнятих норм, стереотипів, у захисті нового.
Розвиток обдарованих дітей гальмується через: відсутність соціально-матеріальної бази, потрібної для вияву різнобічних талантів дітей, їхньої творчості; формалізовану, механізовану та автоматизовану систему навчання; поневолення дитячої обдарованості бездуховною масовою культурою; відсутність психологічної допомоги дітям у подоланні комплексу неповноцінності[17].
У вихованні цієї категорії дітей особлива відповідальність лягає на сім’ю. Неправильний підхід до талановитих дітей у родинному колі, їх обожнювання призводить до негативних наслідків. А. Макаренко у своїй „Книзі для батьків” наводить цікавий приклад виховання єдиного сина в сім’ї Кетових. Завдяки детально продуманій системі виховання Вітько швидко випередив однолітків у навчанні. У п’ять років він правильно говорив російською і німецькою мовами, в десять – почав знайомство з класичною літературою, у дванадцять – читав в оригіналі Шекспіра, „перескочив” через десятий клас, а в сімнадцять вступив на фізико-математичний факультет університету, вразивши професорів своєю обдарованістю та ерудицією. Проте він сформувався як егоїст, холодний цинік, байдужий до всього і до всіх. Головним для нього був він сам, його успіхи й задоволення. Тому так бездушно відмовляється він принести з аптеки ліки хворому батькові[24].
Закон України „Про освіту” передбачає, що для розвитку здібностей, обдарувань і таланту створюються профільні класи (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіум, а також різні типи навчально-виховних колективів, обє’днань. Найбільш обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочує (стипендії, направлення та навчання і стажування до провідних вітчизняних і зарубіжних освітніх, культурних центрів)[29].
Педагоги, соціальні педагоги і батьки повинні керуватися твердженням про те, що у природі немає дитини безталанної, ні на що не здатної. На сьогодні важливим є аналіз роботи соціального педагога з обдарованими дітьми. Тому, доречно звернути увагу на соціально-психологічний підхід до соціального захисту обдарованих дітей, та соціально-інтегрований підхід до підтримки обдарованих дітей, а також на особливості соціально-педагогічної діяльності в педагогічних закладах для обдарованих дітей.
Соціальний захист обдарованої дитини базується на врахуванні провідних підходів: охоронно-захисного, соціально-педагогічного, соціально-психологічного, соціально-інтегративного. Напрямок захисту обдарованої дитини відображено у Конвенції про права дитини і законах та актах про освіту. Так, наприклад, у 1996 році Великобританія виступила ініціатором створення Всесвітньої ради обдарованих і талановитих дітей; у 1988 році відбулася перша європейська Конвенція з