Благополучна сім'я міцна своїми внутрішніми зв'язками, високим рівнем координації. У такій сім'ї існують взаєморозуміння, взаємна повага, між усіма її членами, позитивна моральна атмосфера, спільність поглядів на більшість сфер духовного життя, врахування у сімейному житті інтересів кожного, душевних переживань, психологічна взаємна підтримка, трудова співдружність, задоволення почуття власної гідності, своєї значущості, взаємна довіра, доброта, чуйність, раціональні способи вирішення всіх сімейних проблем, розуміння завдань сімейного виховання та ін.

Та сім'я позитивно впливає на формування особистості дитини, яка допомагає дитині відчувати себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять; вона має у сім'ї свої права і свої обов'язки; до її потреб ставляться з розумінням. Така сім'я створює душезний комфорт, рятує від нервових переживань. Саме в таких сім'ях діти найбільше цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою, гуманною, здібною до співчуття, спокійною, оптимістичною, добрим товаришем, з почуттям гумору, має тверді етичні правила. Отже, для нормального розвитку дитини потрібна щаслива, повноцінна сім'я, де щасливі між собою батьки, батьки і діти.

Будь-яка сім’я є інтимною соціальною групою, життя в якій має свою специфіку; люди, які її створюють – індивідуальні і неповторні. Головне, що відрізняє сім’ї, – це характер атмосфери, яка панує в родинних стосунках.

Характерний для тієї чи іншої сім’ї більш чи менш стійкий емоційний настрій прийнято називати психологічним кліматом (синонім – психологічна атмосфера). Він є наслідком сімейної комунікації, тобто виникає в результаті сукупності настроїв членів сім’ї, їх душевних переживань і хвилювань, ставлення одне до одного, до інших людей, до роботи, до оточуючих, до суспільних подій.

Отже, не тільки особливості рольових та міжособистісних стосунків членів сім’ї відбиваються на психічному її стані (мікрокліматі), але й він, у свою чергу, впливає на міжособистісні стосунки її членів, на їхнє світовідчуття, самооцінку, саморегуляцію та життєздатність сімейного колективу загалом [2, с.46].

Психологічний клімат – це комплекс психологічних умов, що сприяють чи перешкоджають згуртуванню сім’ї, це сукупність психологічних станів, настроїв, стосунків її членів. Психологічний клімат – не стале поняття. Його творять члени кожної сім’ї, і саме від їхніх зусиль залежить, яким він буде. Вміння і бажання розуміти одне одного, задовольняти потребу партнера в рівноправ’ї, підтримувати уявлення членів родини про сімейні ролі – ось складові психологічного клімату [23, с. 107].

Психологічний клімат нерозривно пов’язаний із ідейно-моральними цінностями сім’ї і є показником якості міжособистісних стосунків між членами родини. Ось чому його нерідко називають морально-психологічним кліматом, маючи на увазі емоційну єдність, загальний стиль життя сім’ї, характер стосунків у ній .

Зазвичай вчені виділяють два типи психологічного клімату в сім’ї: сприятливий та несприятливий. Представниками такої теорії розподілу є М.Алексеєва, В. Сердюк, С. Кулаков І. Шилов, І. Гребенников[49, с.107-108].

Ознаками сприятливого психологічного клімату є:

високий рівень колективної єдності, згуртованість;

подружня сумісність;

можливість всебічного розвитку особистості кожного члена родини;

висока доброзичлива вимогливість одне до одного і до себе самого;

почуття захищеності та емоційної задоволеності;

висока внутрішня дисциплінованість, принциповість, відповідальність;

бажання й уміння зрозуміти іншого;

можливість вільно висловлювати свою думку з будь-якого питання в прийнятній для іншого формі;

прагнення проводити вільний час разом (хай то буде домашній вечір у колі сім’ї чи подорож);

уміння адекватно розподілити обов’язки, щоб усі були завантажені в залежності від своїх можливостей;

відкритість сім’ї, доброзичливі стосунки з родичами, сусідами, друзями, знайомими;

висока терпимість і коректність у випадках неспівпання думок;

прагнення до суспільного розв”язання сімейних проблем, здатність переносити життєві труднощі;

Отже, шлюбно – сімейні стосунки – це добровільні, рівноправні, вільні від сторонніх втручань, утилітарних розрахунків, укладені з виконанням умов і порядку, встановлених український законодавством, союз чоловіка і жінки, побудований на почуттях взаємної любові, дружби, поваги до всіх членів сім’ї.

1.2 Особливості сумісності подружньої пари

Найяскравіше шлюбно – сімейний клімат проявляється в сумісності людей. Зовнішнім і об’єктивним показником сумісності є сам факт збереження сім’ї. Внутрішнім і суб’єктивним показником цього є відчуття у членів родини є відчуття психологічного комфорту, надійності, захищеності, задоволення від спілкування одного з одним.

У дослідженні Д. Іванова, яке здійснювалося в руслі концепції самоактуалізації (А. Маслоу), показано деякі особливості процесу самореалізації особистості в шлюбно-сімейних стосунках. Самореалізація особистості завжди опосередкована пізнанням і ставленням людини до іншої людини та інших людей до неї. У шлюбі найближчою людиною, яка значною мірою сприяє самореалізації, є шлюбний партнер. Образ “Я” як програма самореалізації опредмечується кожним шлюбним партнером у конкретних результатах шлюбно-сімейної взаємодії.

Дослідники розрізняють окремі види психологічної сумісності. С.Ковальов виділяє ієрархізовану триповерхову піраміду з такими відповідними її видами: психофізіологічна сумісність темпераментів, узгодженість сенсомоторних дій; узгодженість функціонально-рольових очікувань та ціннісно-орієнтаційну єдність – подібність структури загально людських цінностей і смислів [21, с.67].

За С.Ковальовим, нижній рівень піраміди становить психофізіологічна сумісність темпераментів подружжя, сенсомоторна узгодженість дій, які виконуються спільно. Вищий рівень психофізіологічної сумісності (серединне значення кута асиметрії дорівнює 180 градусів) характерний для пар холерик-флегматик і сангвінік-меланхолік,