А що ж робити, якщо підліток все таки тривожний?

1. Все те ж, що необхідно робити для профілактики тривожності.

2. Крім того, потрібно уміти розпізнавати прояви його тривоги, щоб не лаяти за те, за що потрібно пожаліти, не вимагати того, чого дитина не в змозі виконати. Це дуже важко, тому що у тривоги великий набір масок, цілий спектр проявів. Керуйтеся принципом «презумпції невинності» підлітка принаймні до тих пір, поки ви не зрозуміли причин його тривоги і не знайшли способу боротьби з нею.

3. Особливу увагу потрібно приділяти ахіллесовим п'ятам тривожної дитини і ситуаціям, які «запускають» її переживання. Ці ситуації індивідуальні але в якійсь мірі і типові. Слабким місцем тривожних дітей часто виявляються підвищена стомлюваність, деяка загальмованість. Знаючи це, грамотний вчитель запитає такого учня не на початку і не в кінці уроку, а в середині, зайвий раз відпустить в кінці дня додому, не квапитиме на контрольній роботі, постарається зробити так, щоб під час іспиту такий школяр відповідав тільки знайомому і улюбленому викладачу. А батьки під будь-яким приводом перешкодять своїй тривожній дитині по десять разів переписувати домашнє завдання.

4. У яких би формах не виявлялася тривожність підлітка, є одна загальна порада — підвищувати його самооцінку. Треба допомагати йому знаходити ситуації, в яких він один з кращих, хвалити якомога частіше. При цьому важливо пам'ятати: тривожного підітка дуже непросто переконати в тому, що він дійсно хороший. Наберіться терпіння, винахідливості, такту — вам може знадобитися немало часу! Тривожну дитину не страшно перехвалити — вона все одно відноситься до похвал з деяким недовір'ям.

5. Необхідно враховувати, що тривожний підліток швидше за все вже сам знайшов якийсь спосіб боротьби з тривогою. При всій неадекватності, а часом безглуздості подібних способів їх потрібно поважати, не висміювати, а використовувати для того, щоб допомогти дитині «відреагувати» свої проблеми. Не можна руйнувати «острівець безпеки» нічого не даючи замість [22, с.148].

Найнеприємнішими проявами тривожності є агресивність і апатія. Що стосується агресивності, то головна заповідь така: у жодному випадку не можна відповідати на неї тією ж монетою. Можна виражати незадоволеність, образу, здивування, але максимум зусиль треба прикласти до того, щоб підвищити самооцінку тривожно-агресивного підлітка.

Апатія і байдужість — частіше всього наслідок завищених або непослідовних вимог. Якщо дитина не хоче нічого робити сама, значить, ви перегнули палицю і вам треба ретельно переглянути свої претензії. Слід надати дитині повну свободу прояву будь-якої ініціативи, заохочувати будь-яку її активність.

Добре, якщо вдасться оточити його доброзичливими людьми, нічого не вимагаючими від нього, але зацікавленими якоюсь справою. Не чекайте, що ваша дитина тут же повстане; вона дуже тривожна, щоб відразу повірити в свою свободу і зуміти нею скористатися. Можливо, що її перші ініціативи будуть вам неприємні, а то і направлені проти вас. Це природно і скороминуще, якщо ви будете вірні демократичній позиції. Природно, тому що тривожна дитина таким чином перевіряє вас на чесність і прямодушність.

У жодному випадку не намагайтеся розворушити підлітка насмішками або стусанами, докорами і фальшивими обіцянками.

Але варто зробити так, щоб тривога стала конструктивною. Ми вже знаємо, що певний рівень тривоги необхідний для мобілізації емоційних, інтелектуальних і вольових ресурсів людини. Оптимум тривоги додає блиск виступу, оригінальність рішенню, унікальність задуму. Цей оптимум індивідуальний. Уважний соціальний педагог легко зможе зрозуміти, наскільки конструктивна тривога підлітка, постеживши за ним в ситуації, що вимагає максимальної активізації усіх його наявних можливостей. Важливо, щоб така ситуація була нестандартною, але і не абсолютно недоступною для підлітка. Якщо він впаде в паніку, смуток, почне відмовлятися, навіть не вникнувши в задачу, - рівень тривожності високий, тривога деструктивна. Якщо спочатку спробує вирішити задачу звичними способами, а потім відмовиться з байдужим виглядом, скоріш за все, рівень його тривоги недостатній. Якщо ж уважно вникне в ситуацію, почне перебирати варіанти рішення, у тому числі і несподівані, зацікавиться завданням, думатиме про нього (навіть якщо не зможе його вирішити) — ось той рівень конструктивної тривоги, який необхідний.

Що ж робити, щоб тривога стала конструктивною?

По-перше, ситуації, які турбують підлітка, необхідно детально розбирати з ним, допомагаючи йому усвідомити причинно-наслідкові зв'язки.

По-друге, помилки треба не клеймити, а аналізувати у пошуках правильного способу поведінки.

По-третє, ситуації, які зазвичай викликають у підлітка тривогу, треба наперед планувати до деталей: що, як, коли, після чого. Планування — чудовий засіб оволодіння тривогою, і його треба дати в руки підліткові.

І нарешті, прекрасним способом є поступова «імунізація» тривожної дитини проти майбутніх (неминучих в житті!) поразок шляхом обережного введення невдач в його особистісний досвід — подібно тому, як введення ослабленого вірусу оберігає проти вірусу натурального. Проте ці дозовані невдачі повинні відбуватися на фоні успіхів (щоб не знизити самооцінку), повинні аналізуватися (щоб дитина зрозуміла, де вчинена помилка). І дуже добре, якщо у дитини виробиться «ігрове», тобто не дуже серйозне відношення до цих успіхів і неуспіхів: мов, сьогодні програш, завтра виграш, «таке спортивне життя». Надлишок серйозності не сприяє конструктивній тривозі.

Підвищуючи самооцінку дітей, не потрібно забувати і про свою власну самооцінку: у вас є знання, сили і досвід, щоб вивести дитину за межі «магічного круга» тривожних переживань [44, с.63].

У своїй індивідуально-профілактичній роботі з тривожною дитиною,