Робочий день починався дуже рано: влітку о 4-5 годині, а взимку о 5-6 годині. Зміст і характер праці в трудовій родині відповідав потребам і умовам соціально-економічного життя, а трудове виховання здійснювалось через безпосереднє залучення дітей до праці батьків. При цьому зберігалась наступність, зумовлена віковими можливостями дітей. Це наочно можна простежити, наприклад, на пастухуванні, через яке проходили всі селянські діти. Тут з віком дитини змінювались види домашніх тварин, яких вона пасла, у такій послідовності: кури, гуси, вівці, поросята, корови, коні. Причому до випасання коней залучались тільки хлопці. Отже, здійснюючи трудове виховання, українська родинна етнопедагогіка враховує як вікові, так і статеві особливості дітей. Трудове навчання і виховання в народній педагогіці умовно можна поділити на 3 етапи: вступний або ігровий (від 2 до 6-7 років), помічний або визначальний (від 7 до 15 років), і основний або завершальний (від 15 до 20 років).

На першому етапі протягом другого і третього років життя дитина за правильного виховання набуває деякої самостійності (в їді, роздяганні, вмиванні), засвоює правила користування предметами та елементарними нормами поведінки. І звичайно вступає в працю, психологічно засвоюючи слова "праця", працювати, в основному через такі ефективні засоби, як колискові пісні, пестушки, утішки, різні заклички, в яких славиться праця ("Ой, люлі-люлі бай", "Люлі люлі дитино", "Колисала бим тя"), які закликають котика працювати - дитину колисати, дрова рубати, копати грядку, ловити рибку, піч топити, вчитися шити, молотити. Киця, яка ухиляється від праці, зазнає навіть фізичного покарання: "Бити кицю, бити - не хоче робити". Ганебно й красти. За те, що кіт "вкрав у баби "квітку", стала Галя кота бити, щоб не вчився так робити". І як висновок:

- "Не вчися, коте, красти,

А вчися, коте, роботу робити,

Бери ціп, іди на тік,

Жати та молотити.

Таким же мотивом пройняті колискові "Ой ну малі коточок" та ін. А звідси цілком логічно перед дитиною постає висновок, що коли на світі працює все і гарний лише той, хто працює, то й вона повинна працювати, бо без праці жити не можна.

Широко представлена праця в українських загадках. Трудовий процес людини, господарський реманент, знаряддя і результат праці - провідна тема багатьох загадок. Наприклад: "Ходить пані по майдані, куди гляне - трава в’яне" (коса косить), "Літом служить, а зимою зуби сушить" (Борона), "Б’ють мене цінами, ріжуть мене ножами, за тими отак молотять, бо всі мене дуже люблять" (Хліб). Ці загадки спонукають дитину замислитись над значенням людської праці, виховують почуття поваги до трударя, бережливе ставлення до знарядь і результатів праці.

Народна педагогіка не тільки проголошувала обов’язок працювати, а й втілювала його на практиці.

Вже з перших років батьки залучали дітей до посильної праці, у різних її видах, пов’язаних із самообслуговуванням, господарсько-побутовими потребами, участю в догляді за рослинами і тваринами, рукоділлі. Така різноманітність дає змогу підтримувати постійний інтерес до трудової діяльності. Оскільки тут найбільше місце займає гра, то цей період трудового виховання називаємо ігровим. Взаємозв’язок праці з грою виявляється по-різному, гра відображає працю дорослих, елементи трудових дій відбиваються в грі і ігрові моменти включаються в процес праці. У своїх іграх діти найчастіше відтворюють те, що спостерігають в родинному колі. Сільські діти, наприклад, "господарюють": готують їжу, сіють, косять, збирають урожай, місять тісто й печуть хліб, відображаючи в іграх трудові дії дорослих, діти проймаються любов’ю до їхньої праці.

Провідними засобами на першому етапі трудового виховання в родинній етнопедагогіці є показ і спостереження, які розширювали кругозір дітей та давали перші уявлення про різні види праці. Другий проміжний етап у родинному вихованні наступав, коли діти ставали активними помічниками батьків.

Народна педагогіка прагне дати підростаючому поколінню всебічну трудову підготовку. До організації праці вона висуває конкретні вимоги: подбати про вдалий початок роботи ("Добрий початок - половина справи"), працювати енергійно ("Робить, як мокре горить"), бути витриманим, наполегливим і організованим, не боятися труднощів ("Вовків боятися - в ліс не ходити"), доводити розпочате до кінця ("Кінець - справі вінець").

Остаточне формування людини як працівника певної галузі за традицією родинної етнопедагогіки припадає на третій, основний або завершальний етап трудового виховання, коли юнаки і дівчата остаточно утверджуються професійно, і беручи безпосередню участь у всіх виробничих діях і вчинках нарівні з дорослими. Гармонія - природний стан людини. Не можна жити не працюючи.

Хліб увійшов у життя, як головний результат людської праці і основний продукт харчування. Народ цінить його понад усе: "без хліба - худа бесіда", "без хліба не до обіда", "хліб - батько, вода - мати". Хліб - джерело життя. Він приносить у сім’ю достаток і радість ("Хліб на столі, то й стіл престіл, бо як хліба тільки, то й стіл - дошка")

Шанобливе ставлення до хліба у трудовій родині при прищеплювалося на кожному кроці. Дітям постійно нагадували, що в хліб укладена мозоляста людська праця, зневажати яку не можна. Хлібом - сіллю як символом достатку і щирості зустрічають гостя. Той, хто заходив до хати - сусід, родич чи знайомий, мав у кишені шматок хліба, щоб почастувати дітей.

Народна педагогіка прищеплює дітям любов до землі, навчаючи їх любити землю всією