Кібернетичний підхід до визначення творчості від попередніх відрізняється лише деякими використаними термінами, категоріями. "Творчість, - пише М. М. Амосов, - це створення нових моделей та втілення їх через ФА (функціональну активність) в матеріальні речі або ж у матеріальні моделі - книги, малюнки і т. д" [2, с. 158].

Н. Роджерс, яка займається експресивною терапією, прагнення людини творити пояснює тим, що "творчоскість подібна волі, спробувавши її одного разу, ти вже ніколи більше не зможеш жити без неї. Це трансформуючий, цілющий процес. <... > Коли накладаються обмеження на нашу творчість, ми хворіємо, стаємо напруженими, тупіємо" [18].

I.2. Мотиви творчості.

Стає зрозумілим, що мова йде про мотиви творчості. Будь-яка діяльність має свої мотиви. Ці мотиви іноді не видимі зовні, але вони все рівно існують. Особливо важко виявити мотиви творчої діяльності, адже, як ми вважаємо, здійснюється вона на межі свідомого й не свідомого буття людини. Справжній художник, композитор, поет, винахідник не може не творити. Творчості як вершині людської діяльності підпоряд­ковується все їхнє життя. Але чому здійснюється творчість? Чому людина, яка живе роками в злиднях, не отримуючи ніякої винагороди за створені оригінальні та корисні речі, не припиняє своєї діяльності? Сказане вище має відношення до значної кількості відомих світу геніїв науки, мистецтва, освіти тощо. Досить часто не можуть пояснити мотиви творчості і самі її суб'єкти. Іноді вони говорять, що їх творчість здійснюється під дією якогось не зрозумілого для них впливу [9, с. 161].

Одним із перших психологів, які спробували знайти витоки творчості, є 3. Фрейд [25, с. 377-378]. Отже, наскільки це можна зрозуміти із сказаного вище, під мотивами творчості відомий всьому світу психолог бачить прагнення людини, яка увійшла у конфлікт із зовнішнім світом, реалізувати свої фантазії через вияви творчості. Творчість для певної категорії людей є, немов би, тією підсвідомою діяльністю, яка, з одного боку, обмежує реальний, такий що пригнічує, контакт суб'єктів із зовнішнім світом, але дозволяє здійснювати цей односторонній контакт з тим же довкіллям, що стає умовою реалізації їх здібностей.

Мотивами творчості може бути й прагнення людини до гармонійних стосунків з оточуючим її навколишнім світом та встановлення гармонії між його об'єктами. Якщо народжується людина із задатками до відчуття гармонії, то після перетворення цих задатків у здібності за певних обставин людина зможе творити. Людина, яка тонко відчуває гармонію, буде завжди реагувати й на відхилення від неї, тобто вона буде відчувати й дисгармонію. Це відчуття дисгармонії й спонукає людину до пошуків шляхів її усунення, тобто досягнення гармонії. Саме цим можна пояснити поведінку певної категорії людей (справжніх творців), які у всьому помічають відповідні проблеми (дисгармонію) і пропонують шляхи їх розв'язання (приведення до стану гармонії). По справжньому творча людина проблеми для розв'язання знаходить самостійно. Ті ж люди, які мають нижчий творчий потенціал (менш розвинуті творчі здібності), здатні до розв'язання проблем, що сформульовані іншими людьми, їм, немов би, слід підказувати, куди необхідно спрямувати свій погляд, щоб побачити проблему.

Розділ II. Вишивання на уроках трудового навчання в початкових классах – один із факторів що впливають на розвиток творчих здібностей молодших школярів.

Вишивка – найпоширеніший вид народного декоративно-прикладного мистецтва, орнаментоване або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, повсті, виконане різними ручними або машинними швами. Дивовижне багатство художньо-емоційних вирішень української народної вишивки обумовлене тим, що вона характеризується різнотипними матеріалами, техніками виконання, орнаментом, композицією, колоритом, які мають численні відмінності. Художнє обдарування народу вершини його мистецького хисту в повну силу виявлені у вишитих творах.

Мистецтво вишивки має багатовікову історію. Від перших стібків шитва на шкіряному одязі людей кам’яного віку і до нашого сьогодення – такий шлях вишивання. Упродовж віків вдосконалювались знаряддя праці (від шила з каміння та кісток тварин до стальної голки), змінювались і вдосконалювались техніки життя та вишивання.

Уже в І тисячолітті до нашої ери мистецтво вишивання досягло високого рівня у народів Індії, Вавилонії, Риму, Китаю, Єгипту та багатьох інших країн.

На території нашої країни у скіфо-сарматських похованнях VІ-V ст. до н.е. знайшли залишки тканини, вишиті золотими, срібними і вовняними нитками. На території України знайдено також історичні пам’ятки цього мистецтва, які відносяться до І ст. до н.е. – І ст. н.е. А за часів Київської Русі сестра Володимира Мономаха Анна-Янка організувала в Києві школу, де молодих дівчат навчали ткацтву та вишиванню.

У давні часи в основному вишивали лише білими та сірими нитками, що залишились від ткання полотна.

Щоб надати їм блиску, їх навощували. Згодом люди навчились фарбувати нитки ,а ще пізніше почали використовувати, крім лляних і конопляних ниток, ще й бавовняні, шовкові, вовняні, золоті й срібні, а також перли, намисто, бісер.

Створюючи візерунки, люди з глибокої давнини користувались умовними знаками-символами, де кожна лінія чи фігура мала певне значення.

Так наприклад:

пряма горизонтально лінія – земля

горизонтальна хвиляста – вода

вертикальна хвиляста – дощ

трикутники – гори

гачкуватий хрест – вогонь

квадрат, коло чи ромб – сонце

Ці знаки – символи руками майстринь поступово перетворювались у візерунки, ускладнювались, доповнювались новими елементами.

Поступово складались орнаменти – послідовне повторення мотивів, в яких у стилізованій формі відображалася вся навколишня природа.

За мотивами орнаменти бувають геометричними, рослинними, тваринними, а також є орнаменти із зображенням людей.

Геометричні орнаменти дуже прості: кружальця, трикутники, кривульки, лінії, хрестики,