В основі рослинних орнаментів лежить прагнення перенести у вишивку красу природи.

Такі мотиви, як “виноград”, “хміль”, “калина”, “барвінок” часто використовують в українській вишивці. Деякі несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Так, мотив “барвінку” є символом немеркнучого життя. Дуже древній символ “дерево життя” – минуле, сучасне й майбутнє роду людського, родючість землі. Цвіт вишні чи яблуні – символ материнської любові. рута, мальва, півонія – віра, надія, любов. Любисток, васильки – символ людської відданості; ромашка – символ доброти; калина – символ невмирущого роду людського; виноград – краса і радість створення сім’ї; червоний мак – символ чарівної сили, що захищає від усякого зла.

У вишивках тваринних орнаментів зображується: кінь, олень, заєць, півень, голуб, метелики.

Жіноча фігура символізує богиню життя; дитячі фігурки – продовження роду. (дод. 18-21)

Упродовж сторіч багатьма поколіннями невідомих майстрів створювали прийоми вишивання візерунки та кольорові сполучення. Так, у ХІV-XVII ст.. вишивка набула ще більш широкого значення в оздобленні одягу, предметів побуту. Золотими і срібними нитками у поєднанні з перлами і самоцвітами вишивали церковний одяг, образи, хорогви, багатий одяг царів і вельмож. Кольоровим шовком прикрашали весільні рушники, святкові сорочки, хустки. Вишивання було поширене не в основному серед жінок знатних сімей і серед черниць.

Поступово мистецтво вишивки поширилось повсюди. Із XVIII ст. воно входить в життя всіх верств населення, стає одним з основних занять дівчат-селянок.

Вишивкою прикрашали предмети побуту – рушники, скатертини, святковий і буденний одяг, фартушки, жіночі головні убори, пояси. Вироби, як правило, виготовлялись з простих, недорогих матеріалів, але відзначались вони високою художньою майстерністю.

Прийоми вишивання, візерунки, їх кольорове втілення удосконалювались із покоління в покоління. Поступово відбиралось все краще і створювались неповторні зразки вишивок з характерними національними рисами.

За характером візерунків і прийомом їх виконання українська вишивка дуже різноманітна. Окремі області, а іноді й райони, мають свої характерні прийоми, мотиви орнаменту, кольорові вирішення. Це багато в чому визначається місцевими умовами, побутом, звичаями, природним оточенням. Так утворилось на Україні кілька умовних територіальних районів зі своїми художніми відмінностями та осередком народного мистецтва. Давні традиції зберігаються тут і понині.

Це Полісся (лісова смуга України: північні райони Сумської, Чернігівської, Київської, значна частина Житомирської, Рівненської та Волинської областей);

Центральна Україна – Поділля (територія західної частини Черкаської, південної частини Житомирської, Вінницької, Хмельницької, східної частини Тернопільської області, низинної частини Чернігівської області);

Південь України;

Прикарпаття (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська області, західна частина Тернопільської області).

В свою чергу в кожному регіоні, в кожній області можна простежити свої місцеві особливості мистецтва вишивки.

Розділ ІІІ. Урок ліплення – важливий засіб розвитку творчих здібностей школярів.

У програмі для початкових класів є розділ «Робота з різними матеріалами».

На цих уроках передбачається використання різноманітних природних матеріалів (шишок, горіхів, гілок та інших), різноманітного (бросового) матеріала (ниток, мочалок, коробок, фольги і т.д.), а також глини.

Цей розділ дозволяє широко варіювати тематику занять. В програмі вказаній приблизний перелік робіт і виробів, і відмічено, що кожен вчитель, враховуючи учбово-виховні задачі, місцеві умови та можливості, вибирає для виготовлення на уроках образотворчого мистецтва вироби, котрі практично можливо виробити в даній школі.

В умовах однієї місцевості можна ширше використовувати природний матеріал, котрий дає, наприклад: ліс (коряги, гілки, шишки, жолуді); в інший - соломку, мочалку і т.д.

Особливо виділяють уроки роботи з глиною - ліплення. Матеріали необхідні для них практично однаково доступні для будь-якої місцевості, тому порводитись вони можуть, і повинні , в кожній школі.

Діти займаються ліпленням з задоволенням. Визнаю, що ця робота велику роль грає в їх розвитку, але на далі виходить так, що в школах цю роботу як потрібно не викладають і не використовують.

Освітнє і виховне значення уроків ліплення величезне, особливо помітна роль занять в розумовому і естетичному розвитку учнів. Уроки ліплення формують такі якості людини, які не є специфічними, а загально-визнатими нормами та якостями. Такі заняття, при правильній їх організації, розвивають розумові здібності учнів, розширюють їх художній і політехнічний кругозір, допомогають формуванню творчого відношення до оточуючого світу.

Розвиток творчих здібностей , самостійності учнів, є в попередній час однією з головних задач школи, і розв’язувати їх потрібно на кожному уроці тими засобами, котрі найбільше підходять для тої чи іншої роботи.

Вчителю початкових класів необхідно враховувати спеціфіку занять, котрі характкрні для будь-якого уроку ліплення: планування трудових дій, розвиок виконавчих умінь, розширення політехнічного кругозору.

Хоч уроки ліплення є розділом програми трудового навчання, їх особливість полягає в тому, що вони дуже близьки до уроків малювання.

Ліплення (скульптура) - це один із видів образотворчого мистецтва.

Цим і пояснюється своєрідність змісту та методики цих уроків.

Зрозуміло, що по змісту вони повинні бути більше художніми та менше технічними, чим інші уроки праці.

У відношенні до методики на цих уроках вчитель турбується не стільки про надбання учнем якихось чітко визначених технічних умінь, скільки розвитку індевідуальності, творчості та інтуіції кожної дитини.

Між уроками ліплення і уроками праці (технічне модулювання , конструювання з паперу та інші.) , існує також різниця , яка є між уроками малювання та креслення.

На перший погляд багато спільного: веде їх частіш за все один вчитель, і на тих , і на інших основними засобами зображення є лінія.

Але, якщо на уроці креслення основним достатком лінії вважають її «однаковість» , незмінна ширина на всьому зображенні, то в художньому малюнку всі ці достатки переходять в недоліки. Тут все засновано на творчості та