Напрочуд слушними сьогодні видаються і міркування видатного вчений зі світовим іменем І. І. Огієнка, який до кола своїх наукових досліджень увів і проблеми, дотичні до порушеної нами теми. Прикметною Огієнковою тезою «Мова – душа народу» і має керуватися вчитель у роботі з молодшими школярами.

Сьогоднішня доба в історії нашої держави надзвичайно благодатна для ознайомлення учнів з українським народознавством, що насамперед зумовлено об’єктивними причинами, суспільно-політичними змінами, переорієнтацію національної освіти згідно із сучасними тенденціями духовного, розвитку країни, а також передбачено основними освітніми документами про школу.

Утім, у теорії і практиці сучасної школи склалася певна суперечність, коли, з одного боку, в навчальних закладах активно використовують історично зумовлену українську народну творчість у вихованні молодших школярів. З іншого боку, аналіз спеціальної літератури, наші спостереження, бесіди з дітьми тощо засвідчили, що ступінь теоретичної, методичної та практичної розробки питань формування народознавчих уявлень у школярів є недостатнім. Крім того, як засвідчує аналіз чинних навчально-виховних программ та навчальних книг у царині початкової ланки освіти, не всі вони вповні відображають історичні періоди української історії «пласти народознавства», наприклад, найкраще висвітлено добу Київської Русі, козацтва, період Великої Вітчизняної війни та сучасність, широко репрезентовано звичаї, традиції, усну народну творчість зимово-весняного циклу (свято Миколая, Різдво, Великдень тощо). Й досі неправомірно мало місця відведено праісторії України, українській міфології, постатям Івана Мазепи, Пилипа Орлика, періоду національно-визвольних змагань українців ХХ сторіччя (січове стрілецтво, діяльність дитячо-юнацьких товариств патріотичного спрямування "Пласт", "Січ", "Сокіл", героїка Крут, Базару, Українська Повстанська Армія, дисидентський рух шістдесятників тощо). Неприпустимо, вважаємо, таке замовчування, адже ці події та місце в історичних процесах очільників змагань українців за самостійність і незалежність мають неабиякий пізнавально-виховний потенціал, а також виступають цінним джерелом української етноісторії та народознавства.

Отож одне з ключових завдань учителя – підбір необхідного текстового матеріалу. Мовиться передовсім про широке впровадження жанрів усної народної творчості в навчальний процес початкової школи. Поза тим українська класична література має великий пласт творів народознавчої тематики, які є не тільки джерелом духовного розвитку особистості, а тим скарбом, з якого можна почерпнути знання з історії українського народу. Такі засоби є доволі доступними для розуміння дітей, а також ефективними, оскільки діють на емоційно-почуттєву сферу особистості.

Як засвідчили наші спостереження, у своїй практичній діяльності вчителі зазвичай використовують народознавчий матеріал, добираючи відомості з різних джерел (Б. Грінченко "Історичні оповідання"; М. Грушевський "Історія України"; "Історія України" (енциклопедія в 9 томах); О. Воропай "Звичаї нашого народу"; Енциклопедія українознавства (словникова частина); А. Пономарьов "Українська минувщина"; М. Скуратівський "Місяцелік"; Р. Кобальчинська "Золоті ключі", С. Позняк "Облога Києва печенігами"; історичні оповідання з журналу "Барвінок", "Соняшник"; активно послуговуються матеріалами часописів "Початкова школа", "Палітра педагога", ін.). На допомогу вчителеві молодших класів пропонуємо список рекомендованої літератури, в якій містяться не лише необхідні теоретичні матеріали, а й наукові, літературні, збірники фольклорних текстів народознавчого змісту (див. Додаток А).

Відтак до ознайомлення дітей з народознавством повинна бути пристосована українська література. Тому так важливо у зв'язку із цим визначити, які твори і як саме треба використовувати для навчання українського народознавства. Проілюструємо сказане роботою над віршем Михайла Маморського «Наша мандрівка»:

Ми завзяті подорожні,

Сили в нас непереможні –

Кажем правду, не жартуєм:

Рідним краєм помандруєм.

В школі ми не дармували,

Географію вивчали,

Не забулась рідна мова,

Знаєм добре шлях до Львова.

Тож моря у мрії-гадці

Переступим, мов по кладці,

Гір перейдем сто чи двісті,

Мить – і ми уже на місці!

«О наш милий Рідний Краю,

Ми устами припадаєм

До святих твоїх порогів –

Будь щасливий ти у Бога!»

Ми зі Львова у Карпати

Починаєм мандрувати –

Там гуцули наші браві,
Бойки там і лемки жваві.

Крізь карпатську Верховину

Помандруєм в Буковину,
З Буковини – в Закарпаття,
Бо і там є наші браття.

Відпочинем на дозвіллі

На пшеничному Поділлі,
Заночуєм на Волині

Там, де замки і твердині.

Попливемо на Полісся,
Бо ніхто з нас не боїться

Вод глибоких, нетрів темних,
Пущ дрімучих і таємних.

А з Полісся ми полинем

У столицю України,
Привітаєм Київ давній

І Дніпро старий, преславний.

З Києва дорога в Канів,

Покладемо у пошані

Пишних квітів в’язку білу

На Тарасову могилу.

Помандруєм далі жваво

В Переяслав і Полтаву,
В місто Харків завітаєм,

Степом підемо безкраїм.

Там замріють Кримські гори,
Зашумує Чорне море,

І з Одеси в світ широкий

Злинуть судна білобокі.

Шлях – мов ниточка шовкова,
Ми повернемось до Львова,
Нашим мандрам мить остання,

Й ми шепочемо прощання:

«Будь здоровий, милий Краю,

В Бога ласки ми благаєм,

Щоб у щасті та на волі

Ти розцвів, мов квітка в полі!»

Після ознайомлення дітей з текстом вірша пропонуємо провести бесіду щодо його змісту. Ось орієнтовні запитання:–

чому вірш називається «Наша мандрівка»? Куди подорожують діти?–

назвіть регіони України та міста, про які згадується в тексті. Що ви про них знаєте? Покажіть їх на карті. Простежте шлях дітей та намалюйте маршрут їхньої подорожі;–

хто такі гуцули, бойки, лемки? Де вони мешкають? Що ви знаєте про їхню культуру, звичаї, традиції, усну народну творчість? –

які символи України згадуються у вірші? Що ви можете про них розповісти? Які ще знаєте українські символи?

Наприкінці роботи над віршем доцільно запропонувати дітям написати невеличкий твір «Моя мандрівка Україною», а вдома намалювати ілюстрації до вірша М.