ЛІНГВІСТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ІНТЕР’ЄКТИВІВ

У ШКОЛІ

Семантична своєрідність інтер’єктивів виявляється у тому, що вони не називають, а виражають індивідуальне ставлення мовця до ситуації чи сприйняття ним об’єктивної дійсності. Як реченнєві одиниці, що є узагальнено-усвідомленими мовними знаками, вигуки передають надзвичайно широкий спектр емоцій і почуттів, які створюються не самими вигуками, а контекстуальним оточенням і відповідною інтонацією. Цей факт, а також те, що більшість вигуків є полісемічними, зумовлює виникнення проблеми функціонально-семантичної їх класифікації.

Сучасна мовознавча наука дотримується традиційного поділу інтер’єктивів (на емоційні, імперативні, вокативні, одиниці мовного етикету, слова прикликання та відгону тварин і звуконаслідування [4;5]). Однак у цьому питанні серед мовознавців одностайності немає. Наприклад, К. Г. Городенська поділяє інтер’єктиви на емоційні, наказово-спонукальні, апелятивні та звуконаслідувальні слова, відносячи одночасно до апелятивних слова для прикликання тварин і птахів, слова мовного етикету [1;325-326]. Більш детальну семантико-граматичну класифікацію інтер’єктивів знаходимо у В. В. Виноградова, який, крім названих вище, окремими групами подає вигуки, що походять з інших частин мови (напр.: Страх! Біда! Горе! Жах! та ін.), вигуки на позначення лайки, кличні вигуки (типу Боже! Господи! Матінко!), “вигукові дієслівні форми” з яскравим експресивним відтінком миттєвості (напр.: Бах! Хлоп! Шасть! Фью!) [2, 615-623].

З огляду на неоднозначність критеріїв та різноманітність класифікацій інтер’єктивів виникає потреба, взявши за основу існуючі наукові розробки, дещо впорядкувати, поглибити й розширити класифікацію інтер’єктивів, внести необхідні доповнення й уточнення, що і визначає мету нашої роботи.

Традиційний поділ інтерєктивів на два семантико-функціональні розряди – вигуки та звуконаслідування [4;5] – у лінгвістичній спадщині досить чітко вмотивований з погляду семантики, фонетичного оформлення і прагматичного спрямування. Хоча Л. І. Мацько виділяє проміжні явища, коли „первинні емоційні вигуки характеризуються звуконаслідувальним походженням і ще зберігають за собою звуконаслідувальне значення для передачі інстинктивних викриків і рефлекторних звуків (наприклад: „Та раптом болісний крик прокотився вже з іншої палати:"А-а-а-аа! О-ой! о-ой!" - О. Довженко)” 5,57. На наш погляд, про звуконаслідувальне значення наведених інтерєктивів можна говорити лише з позиції автора цих рядків (тобто з точки зору передачі на письмі реакції людини на сильний біль). Оскільки вигуки, як відомо, більше спрямовані у сферу мовлення, а не мови, то з цієї позиції запропоновані інтерєктиви належать до емоційних вигуків на позначення афективних реакцій (тобто емоцій, що виникають завжди несподівано і є настільки сильними, що впливають на фізіо-психічний стан людини і можуть виводити її з-під усвідомленого контролю 3,750). На відміну від інших емоційних станів, які усвідомлюються мовцем, стан афекту є мимовільним, неусвідомленим, а отже, трансмісор не здатний свідомо добирати мовні засоби для вираження своїх емоцій і почуттів. Наприклад: – Ой! - зойкнула вона й була б з перестраху впала лицем до землі, але зараз по тім зачула крик за рятунком (О. Кобилянська); - Ай, - зойкнула панночка і стрибнула, як несамовита (О. Довженко).

З огляду на специфіку виникнення та використання наведених інтерєктивів зявляється необхідність виокремлення їх в окрему підгрупу – афективних вигуків. Загальна семантика афективних вигуків накладається на семантику інших емоційних вигуків, однак у реальному мовленні відрізняється від неї ступенем усвідомленості трансмісором та абсолютною відсутністю експресивності. У той час, як іншим підвидам емоційних вигуків притаманна властивість не тільки виражати емоції та почуття мовця, але й впливати на реципієнта, тобто враховується фактор адресата і припускається можливість певного впливу на нього. Ті ж вигукові одиниці в іншій ситуації мовлення повністю усвідомлюються трансмісором, який може використовувати їх для підсилення впливової, тобто прагматичної, сили свого висловлення. Наприклад:–

Що ви робите?! Ой! Ой! Це жорстоко! (О. Довженко); - Ах, вона, бідна, так закрутилась, що навіть тебе не бачить...(М. Коцюбинський).

Оскільки наведеним інтерєктивам притаманні дві основні функції –емотивна та експресивна, – пропонуємо віднести їх до емотивно-експресивної підгрупи. Слід зауважити, що у висловленнях з мовними одиницями такого типу фактор адресата наявний завжди, незалежно від виду комунікації (в автокомунікації трансмісором і реципієнтом виступає одна і та ж особа, у квазікомунікації реципієнтом виступає обєкт живої або неживої природи). Наприклад: Ой доле, як ти насміхаєшся з людей! (Остап Вишня); Ох!.. Моя смертонько... де ти? (М. Коцюбинський).

Окрему підгрупу емоційних вигуків становлять вокативні одиниці, до яких належать відіменникові вигуки, що виникли шляхом інтерєктивації кличних форм іменників, наприклад: Господи! Боже! Матінко! Леле! Доленько! Людоньки! та інші. - Та ні, матушко... Господи!.. (М. Коцюбинський); Боже! Дійсно, чого ж вона ще хотіла? (О. Кобилянська).

Варіантів поєднання слів у вигукових фразеологізмах безліч (Боже милий! Господи великий! Господи ти Боже! Боже ж ти мій! та ін.), однак існують випадки, коли фразеологізований вигук у контексті повертає собі лексичне значення і перетворюється у вокативне речення, в якому нерозчленовано виражаються емоції, почуття у поєднанні з називанням того, до кого звернена мова. Наприклад: Ох, Боже наш, Боже милосердний! Тяжкі гріхи наші перед тобою! (М. Коцюбинський); - Ой, Господічку любий та добрий, та солодкий! - приповідає вона і з свічки ока не зводить (Марко Черемшина).

До вокативних емоційних вигуків належить і частина магічних волюнтативів, а саме: "Сохрани Боже!", "Не приведи Господь!", "Слава тобі, Господи!", – які, фразеологізувавшись, поступово втратили своє первісне магічне значення і набули додаткових емотивно-експресивних якостей. Наприклад: Хвильовий ходить та тільки в руки хукає: -Ех і подобається ж