Семантика вираження емоцій, ставлення до висловленого у наведених інтерєктивах переважає над семантикою волевиявлення, тому, на наш погляд, їх краще віднести до групи емоційних, а не імперативних вигуків.

Своєрідний ряд інтерєктивів утворюють вигуки, які не стільки безпосередньо виражають почуття, настрої, емоції, скільки дають емоційну характеристику або оцінку події, стану, явища. До них належать такі вигуки: лихо! горенько! кінець! край! дарма! чудасія! дива! штука! жах! краса! амінь! под. Наприклад: То ж як я тепер житиму? - Дива! (Л. Костенко); А винесеш зимою надвір - показує холод. Чудасія! (М. Коцюбинський).

У відповідному контексті до підгрупи оцінних вигуків можуть переходити інші емоційні вигуки. Це відбувається у тих випадках, коли семантика оцінки накладається на емоційну й при підтримці контексту домінує над нею. Наприклад: Вже хоч достатку й чортма, так люди зате ай-яй-яй!.. (О. Довженко); Так красно поховала бідного, та такі поминки справила - що ей де! Нічого не жалувала (О. Кобилянська).

Невелику підгрупу емоційних вигуків становлять так звані заперечні вигуки. Особливістю їх є те, що вони містять у собі семантику емоційного заперечення і при умові зниження емоційного навантаження можуть бути замінені іншою частиною мови з часткою "не" або однією заперечною часткою "ні". Наприклад: – Тото, любєтка, не наша голова до такого розуму, ей-де!.. тото очима траба би їсти. (Марко Черемшина); Але гадаєш, що побачила в тім натиску я кого? Але де! Хоч би і хлопчину якого! (М. Коцюбинський).

Семантику заперечення несуть у собі й ті вигуки, які в контексті співвідносні з іншою частиною мови або з цілим словосполученням чи реченням. Використання замість цих одиниць вигука якраз і свідчить про емоційний стан мовця і про його бажання значно підвищити емотивно-експресивний потенціал свого висловлення. Наприклад: - Ге-ге! Не будьте такі мудрі! Гадаєте, що до колгоспу здати - аби з рук геть? Дідька! (Г. Тютюнник); Стало на порозі альтанки, зазирає туди, а ввійти - дзуськи! (М. Коцюбинський).

Як окрема підгрупа емоційних вигуків виступають мовні одиниці на позначення лайки, прокляття. Ці так звані лайливі інтерєктиви, незважаючи на їхній негативний потенціал, функціонують у кожній мові. Вони складають досить широке коло виразів, різноманітне за своїми інтонаційно-семантичними відтінками і граматичними властивостями. За структурними ознаками сюди належать вигуки, які складаються з одного слова, словосполучення чи становлять собою окремий фразеологізований вислів. Наприклад: "Тьфу, чорт",- пошепки вилаявся Кочетов і сердито швиргонув цигарку в кут (Г. Тютюнник); "Бий тебе нечиста сила!" - думаю собі. А сам, розуміється ж, радий! (Остап Вишня).

Звичайно, у мові існує дуже багато подібних виразів-"побажань", однак до вигуків, на наш погляд, слід зараховувати лише стійкі, фразеологізовані одиниці, які відтворюються мовцями в готовому вигляді і несуть максимальне емотивно-експресивне навантаження. Наприклад: " - О, які файні чоботи, шляк би тебе трафив! (С. Пушик);- А тебе б качка копнула, - вилаявся Гуляка і підставив вищерблене горнятко (Г. Тютюнник).

Про багатство виражальних можливостей цього ряду вигуків свідчить і той факт, що, на перший погляд, протилежні за субєктивним значенням висловлення можуть мати ідентичну семантику. Наприклад: - Га! А бодай вам добра не було, вовки б вас загризли... По-да-айте!!! (О. Довженко); А стара Чайківська стояла, як заворожена, та й крикнула йому вслід: - Аби тобі добро було! (С. Пушик).

Таким чином, у групі емоційних вигуків можна виділити такі підгрупи: емотивно-експресивні, афективні, вокативні, оцінні, заперечні, лайливі. Зауважимо, що в основу найменування кожної з підгруп покладено домінантну семантико-граматичну ознаку.

До окремої групи, на наш погляд, необхідно віднести рефлекторні вигуки, тобто одиниці, які використовуються для позначення фізіологічного стану чи реакції організму на подразнення (кашель, позіхання, плач, дихання, нестримний сміх тощо) і не виконують експресивної функції, оскільки трансмісор не має на меті вплинути на реципієнта. До рефлекторних належать такі вигуки: ха-ха, кха, апчхи, ху, тьфу та інші. Наприклад: Тьху, пилюка яка! (О. Довженко); - Кахи-кахи! - скрипів Каленик (М. Коцюбинський).

Специфікою цього виду інтерєктивів є те, що, залежно від істинності свого походження, вони можуть переходити у розряд емоційних, відповідно повертаючи собі емотивну та експресивну функції, які реалізуються залежно від ситуації та прагматичної настанови висловлення. Наприклад: Нема на світі страшнішої пустки, як та, що зветься людьми. Люди! Ха-ха! (М. Коцюбинський); Є ще порох у порохівницях! Тьху, тьху! Щоб не наврочити! (Остап Вишня).

У наведених контекстах вигуки з розряду рефлекторних переходять до розряду емоційних, оскільки їх поява викликана "штучно", з метою виразити певні емоції, показати своє ставлення до висловленого, привернути увагу співрозмовника.

Третю групу вигуків (після емоційних і рефлекторних) становлять вигуки імперативні, серед яких за ступенем інтенсивності спонукальної ознаки прийнято виділяти наказові, спонукальні та апелятивні. У наказових вигуках спонукання виражене найбільш інтенсивно, воно звучить категорично, як наказ чи вимога виконати якусь дію, наприклад: - Геть! Геть! Геть! - закричала вона, стиснувши руки в кулачки і кусаючи губи. В очах її кипіли сльози (Г. Тютюнник).

Семантика спонукальних вигуків характеризується нижчим ступенем емотивного волевиявлення, більшою узагальненістю. Це вигуки типу ну! ану! нумо! нумте! та інші. Наприклад: Ну-бо, люди, ну!.. давайте-бо, що милість ваша! (О. Довженко).

Однак семантику вигука ну! не можна обмежувати