В окремих випадках емотивна семантика перекриває спонукальну і вигук ну! переходить в групу емоційних. Наприклад: Ну! - попамятає він той день! Вона добра, доки добра, але як лиха... мой, мой, мой!.. (О. Кобилянська); - А красний? -...Ну-у-у! - відповідає лиш молода дівчина з притиском... (О. Кобилянська).

До апелятивних належать вигуки, що використовуються у мовленні з метою привернути чиюсь увагу, встановити контакт з потенційним співрозмовником (типу: алло! ау! гей! гов! агов! ади! ей!). Такі вигуки у процесі мовлення можуть вживатися як у репліці-звертанні, так і у репліці-відповіді. Наприклад: - А-го-гов! Капітане! - гукали з другого берега (С. Пушик); - Куме, гив! - крикнув він двічі своїм дрантивим голосом. - Агив! - відозвався кум (Марко Черемшина).

До апелятивних вигуків іноді зараховують одиниці мовного етикету, що виражають подяку, вибачення, привітання, прощання, божбу тощо. На нашу думку, такий поділ є неправомірним, оскільки етикетні вигуки становлять окрему групу інтерєктивів завдяки своїй глибинній семантиці, специфіці використання і тісному звязку із ситуацією мовлення. У певній ситуації спілкування етикетні вигуки можуть набувати вторинної (найчастіше – протилежної) семантики і відповідно змінювати значення всього висловлення. Наприклад: Даю пять... ну, десять карбованців до складки на запомогу голодному, але встромити палець межи двері... уклінно дякую (М. Коцюбинський); А ви тяглися на трієчках та мерщій хочете до скальпеля добратися? Е ні, даруйте (Г. Тютюнник).

Традиційно виділяють ще одну групу вигуків – слова прикликання та відгону тварин. Ці одиниці ще не знайшли чіткого місця в класифікації інтерєктивів, оскільки одні мовознавці пропонують виділити їх в окрему групу (Л. І. Мацько 5,56), інші зараховують їх до апелятивів (К. Г. Городенська 1,326). Варто зазначити, що вигуки, які входять до цієї групи, використовуються не лише для прикликання чи відгону домашніх тварин, а орієнтовані взагалі на встановлення контакту між мовцем і твариною (в тому числі й дикою), зумовлені намаганням людей керувати поведінкою тварин. Специфіка цього виду комунікації дає підстави виділити подібні одиниці в окрему групу зооапелятивів, до яких можна буде віднести й вигуки, подібні до наведених нижче. Наприклад: Свисток... Сетер підбігає.- Лягай! Куш ! Піль! Візьми! Тубо! Не руш! (Остап Вишня); Не ліс там у загонщиків, а пекло.- Га-ла-ла! Тю! Го-го! Ух! Ох! Та -ра- ра- ра! - Пекло це прямує на вас (Остап Вишня).

У відповідному контексті зооапелятиви можуть втрачати своє пряме значення і використовуватись на позначення тривалого у часі процесу, повторюваних одноманітних дій. Порівняймо наступні уривки:

1) - Гей, соб, сивий, соб, моругий! соб! - підбадьорив він воликів, налягаючи щиро на плуга (М. Коцюбинський); 2) Спершу за роботою нічого не помічав я... Гей та соб! соб та гей! звісно, як наймит, від світання до смеркання в роботі... (М. Коцюбинський); 3) У нього довгий батіг, він ним над кіньми помахує й серйозно каже коням: - Вйо! Вйо! (Остап Вишня); 4) Туди скоро заїхав: сів у Львові на потяг і - вйо (С. Пушик).

Якщо в першому прикладі вигуки гей! соб! орієнтовані на керування поведінкою тварин, то в другому вони ілюструють тривалий процес роботи, повязаний зі спілкуванням з тваринами. Вигук вйо! у четвертому прикладі втрачає фактор реального адресата, наявний у прикладі 3, і позначає початок руху взагалі.

Таким чином, семантична класифікація вигуків не може бути однозначно кодифікованою, оскільки наявний сильний вплив контекстуального фактора. Тому вивчення цієї категорії слів у школі передбачає, насамперед, вироблення навичок „бачити контекст” і вже на його основі класифікувати мовні одиниці.

Література

Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Граматика української мови: Морфологія. – К.: Либідь, 1993.

Виноградов В. В. Междометия, их грамматические особенности и их семантические разряды // Виноградов В. В. Русский язык. – 1986.

Дарвин Ч. Выражение эмоций у человека и животных. Сочинения. Т.5. – М.: АН СРСР, 1953.

Мацько Л. І. Інтерєктиви в українській мові. – К.: КДПІ, 1981.

Мацько Л. І. Семантика вигуків і звуконаслідувань // Українська мова і література в школі. – 1985. – №2. – С.56-62.