Перша причина полягає в тому, що чоловічі привілеї часто залишаються для них самим непомітними. Майкл Меснер (Michael A. Messner) починає свою книгу з епізоду, як, будучи студентом, він працював влітку у міських парках разом з іншими робітниками. Жінки (приблизно дванадцять студенток, які заробляли, щоб оплатити навчання в коледжі) працювали всього двадцять-тридцять годин у маленьких парках. Троє ж чоловіків працювали сорок годин у великих парках і в разі необхідності – отримували додаткову роботу за розпорядженням їхнього керівника. Меснер пише, що він не відчував жодної дискримінації (попри те, що писав зразкові роботи в коледжі на тему ґендерної рівності), аж доки не втрутилася одна з жінок [ 68, 11]. Чоловіки мають схильність не помічати привілейованість інших чоловіків, сприймаючи її як нормальне явище. Натомість жінки, потерпаючи, частіше на неї реагують. Інший факт, який ілюструє сенс призначення для чоловіків – це те, як у періоди зростання безробіття жінки (чорношкірі, іноземці) забирають собі “наші” (тобто чоловіків) робочі місця. Але що робить ці самі місця первинно чоловічими (білими)? Фраза визначає важливий зміст призначення крізь категорії ґендеру, раси та/або національності.

Таким чином, не помічаючи власних привілеїв, чоловіки натомість переживають відсутність влади, на володіння якою претендують. Домінуюча “міра чоловічого” існує поза уявленнями багатьох чоловіків, які не обіймають посад, не мають політичної влади і не заробляють достатньо для того, щоб почуватися годувальником у родині. Для багатьох із них залишається усього декілька ніш, де визнають їхню “маскулінність”, їхню владу, і де саме як чоловіки вони почуваються зрадженими.

Другою причиною безпорадності є та, що, конструюючи власну особистість довкола публічного, влади та успіхів, чоловіки втратили емоційні й міжіндивідуалістичні якості. Майкл Кауфман вважає, що чоловіки часто відчувають безпорадність у приватному житті через брак турботи, уваги і необхідність виражати їхні потреби, але маскулінність обділяє їх цією здатністю. Емоційна невиразність чоловіків робить їх цілком залежними у цьому від жінок. Для них небезпека полягає не тільки в постійній необхідності доводити свої сексуальні перемоги іншим чоловікам, а й в залежності від жінок у їхній інтерпретації вираження емоцій. Чоловіки вимагають від жінок розуміння і підтримки в їхній уразливості.

Звичайно, приватність потребує певного рівня емоційної комунікації і, на переконання аналітиків, саме маскулінність може створювати для цього перешкоди. Як зазначає Кауфман, у публічному житті більшість форм емоційного вираження є неприйнятними і вказують на уразливість чоловіка. Саме тому чоловіки вчаться ігнорувати і приховувати свої емоції. У приватних стосунках така маскулінна поведінка може зруйнувати інтимне життя. Нерідко чоловіки попросту розпилюються [11]. Як зазначає Меснер, вони схильні витрачати більшість свого часу й енергії на здобуття публічного успіху і значно менше на тих, кого люблять, обділяючи їх увагою [59, 378 ]. Поширеною є ситуація, коли чоловік й не підозрює, що жінка нещаслива і налаштована його покинути, допоки вона не скаже це йому. Отже, результатом публічного успіху маскулінного чоловіка є крихкі інтимні стосунки і незмінне відчуття самотності.

У фаховій літературі зазначається, що чоловікам дорогого коштує їхня поведінка, спричинена внутрішнім особистим невдоволенням. Вони більше палять, вживають алкоголь і привчаються ігнорувати біль. Чоловікам не властиво звертатися за допомогою при перших симптомах серйозних захворювань. Чимало дослідників зазначають, що стрес через чоловічу змагальність – головний чинник, що призводить до проблем зі здоров’ям і великої кількості самогубств. Чоловіки бояться провалу як чоловіки, і цей страх живить у них вияв домінуючої фалічної маскулінності[39, 71 ].

Розвалена маскулінність є одним з пояснень чоловічого насилля і “гіпермаскулінності”, яка стосується надмірного наголошування на фізичній силі; віри в легітимність чоловічого насилля в міжособистісних стосунках; жінконенависних розмов; антигомосексуальних промов. Основною ж є тема творення чоловічого авторитету завдяки перебільшуванню фізичної сили й наголошуванні на ній, і водночас – акцентуванні на фізичній слабкості жінок. У гіпермаскулінності вбачається небезпека, що походить від чоловіків з низькими прибутками і від представників расових та національних меншин. Проте емпіричні дослідження [ ] вказують на те, що гіпермаскулінна поведінка існує в межах усіх соціальних прошарків.

Концепт “гіпермаскулінності” включено до публічних обговорень щодо соціальних і расових конфліктів, а також насильства. Їхнім джерелом нерідко постає фізична сила чоловіків, які мають низькі прибутки, особливо це стосується расових й етнічних меншин. У певних контекстах такі дискурси містять явно расистську чи сексистську складову: правляча еліта узаконює контроль над усіма представниками меншин, виправдовуючи свої дії захистом “своїх” жінок від сексуально агресивних “інших” чоловіків.

У численних дослідженнях [52, 108 ] гіпермаскулінна поведінка також часто постає як форма опору расовим, етнічним чи класовим утискам. Чоловік, позбавлений інституційної чи економічної влади, застосовує фізичну силу або виявляє агресію як основні показники чоловічого.

Висновки з першого розділу:

На шляху утвердження статевої рівності в суспільстві, в різних його організаційних структурах, забезпечення прав та основних свобод людини суттєвою перешкодою є насильство, Як соціальний феномен воно інтегроване в культуру