Ступінь тяжкості симптоматики пов'язаний з віком жертви, соціоекономічним статусом і якістю життя до насильства. Реакція залежить і від того, чи повідомила жертва про насильство до правоохоронних органів або чи розказала кому-небудь про це відразу після нападу. Ще один чинник, що визначає тяжкість симптоматики, – це використання насильником сили, усних і фізичних загроз або зброї.

Підліткові реакції на гедерне насилля відповідають реакціям дорослих, але тут є особливості: такий симптом, як нічне нетримання сечі, жахи, кошмари, у підлітків переважає збентеження, багато хто стурбований реакцією однолітків. Для даної групи характерний страх самотності, а також панічні реакції побачивши насильника або, наприклад, місце згвалтування.

Друга ситуація – молода, незаміжня жінка. Через самотність і недосвіченість незаміжня жінка від 17 до 25 років найбільш часто піддається насиллю. Відчуття вини, сорому можуть накласти відбиток на всі подальші відносини з чоловіками. Особливо це характерно для молодих дівчат, у яких перший сексуальний досвід став міцно асоціюватися з насильством і приниженням. У таких жінок може розвинутися страх залишитися одинокою або, навпаки, втратити незалежність.

Третя ситуація – розведена самотня доросла жінка. Вона знаходиться в особливо складному становищі: вона може підозрювати, що оточуючі звинуватять в тому, що трапилося саме її, поставлять під питання її особисті якості, порядність і спосіб життя. Гендерне насилля підриває віру в незалежне існування жінки. Потерпілі часто відчувають, що не взмозі самостійно справитися із стресом, у зв'язку з чим їх психологічні труднощі можуть бути особливо важкими.

Наступна категорія – жінки-матері. Жінки, які мають дітей, після факту насилля часто відчувають своєрідний комплекс: жінка боїться, що якщо вона не змогла захистити саму себе, то не зможе поклопотатися і про дітей, її хвилює те, як діти будуть тепер ставитись до неї. Заміжня жінка боїться, що її кине чоловік. Якщо факт насилля набуває широкого розголосу, то наслідки цього для матері і дітей усунути буває украй складно.

Для жінок середніх і старших років питання незалежності і моралі особливо цінні і важливі. Вони особливо гостро переживають почуття нікчемності, сорому, падіння у власних очах, особливо жінки, стурбовані своєю привабливістю. Немолоді жінки особливо важко переносять загрозу своїй самостійності і самоповазі, вони відчувають страх, що насильство закінчиться їх смертю [5,384].

Допомога близьких і фахівців може значно прискорити процес реабілітації. За відсутності джерел підтримки кризова реакція протікає довше. Якщо допомога не надана, це може викликати:

порушення в сексуальній сфері;

повторні випадки гендерного насильства;

нездатність довіряти людям, труднощі в зав'язуванні інтимних і соціальних відносин;

залежну поведінку, звикання до алкоголю, наркотиків або безладного сексу;

депресію, порушення апетиту, самотність;

суіцидальні думки, схильність до спричинення собі фізичної шкоди.

[52, 138]

2. Гендерний аналіз проблеми насилля в психолого-педагогічній літературі і практиці.

В умовах сьогодення відбувається активне переосмислення методів і теоретичної будови соціальних наук, що ґрунтується на питанні про можливі способи розширення нашого знання про соціальний світ та його устрій так, щоб воно включало якомога ширше коло теорій, підходів та соціальних реальностей. Обсяги змін, що відбулися, стосуються як загальних підходів, так і методів конкретно наукового дослідження, оскільки стала явною необхідність осмислення та введення в поле теорії інколи цілковито нових явищ та відповідної розробки інструментарію та методів їх опису і аналізу.

До кола таких порівняно нових явищ для ряду вітчизняних соціальних належить і тема «жінки» і «статі», з якою вона асоціюється, і «гендерного насилля».

Про актуальність цієї проблеми свідчить і той факт, що починаючи з 1999 р. щороку 25 листопада у світі відзначають як Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства[50]. щодо жінок під егідою ООН та проводять щорічну всесвітню акцію «16 днів протидії гендерному насильству».

Зазначимо, що тривалий час суспільство намагалося “закривати очі” на існування феномена ґендерного насильства, тим самим ігноруючи цю проблему. Скажімо, в нашій країні за радянської влади проблема насильства щодо жінок належала до проблематики повсякденної побутової злочинності і не була ідентифікована як пріоритетна. Така ж проблема з порушенням прав жінок в аспекті гендерного насильства простежувалася для більшості держав світу. Нажаль, аж до останнього часу міжнародні правозахисні органи не приділяли уваги питанням насильства проти жінки під кутом зору проблеми гендерної дискримінації. Це вважалося “приватною” справою, що стосується окремих осіб і підпадає під юрисдикцію націй держав.

Такий підхід призводив до того, що акти насильства щодо жінок розглядалися не більше, ніж внутрішня справа сім’ї, питання індивідуального вибору або неминуча прикмета нашого часу.

Активістки жіночого руху десятиріччями боролися за те, щоб визнати гендерне насильство над жінками порушенням прав людини. Лише наприкінці минулого століття в Америці та Європі гендерне насильство отримало негативну оцінку з боку суспільства, коли ідеї рівноправ’я чоловіків і жінок у шлюбі та на роботі отримали широке визнання.

Оновлення і реформування світової спільноти унеможливлюється без наукового аналізу й рекомендацій щодо нового змісту гендерних відносин, які щораз більше починають розглядатися як базові. Предметом поглибленого вивчення й наукового осмислення стають цінності та життєві орієнтації чоловіка і жінки, розширення їхніх інтересів і виникнення нових потреб, оновлення характеру відносин між ними, а також поглиблення інтересу до визначення і творення майбутнього з урахуванням гендерної перспективи.

Гендерна теорія виникла як сучасний науковий пошук паритетних і збалансованих відносин між статями, їх співіснування на основі аналізу і