ВЕЛИКА ДИДАКТИКА

Головна педагогічна праця Коменського - «Велика дидактика» - був початий їм ще на батьківщині і завершений в Лешно, вже у вигнанні. Цей всесвітньо відомий трактат багато разів перекладався на російську мову (вперше - в 60-е роки минулого століття). Дидактика, школоведение, теорія виховання і педагогічна психологія вперше в історії педагогічної думки знайшли у «Великій дидактиці» свій предмет і склали в сукупності особливу науку, раніше не існуючу в якості самостійної області знання. Ця наука уявлена тут цілісне: виділені цілі, задачі, зміст, психологічні чинники і передумови, методи і організаційні форми освіти, становлення і вдосконалення здібностей особи. Розв'язання цих проблем набуло статус загального і необхідного, достовірного і доведеного знання, що конституює закони і, у свою чергу, грунтується на їхній непохитності. «Велика дидактика» - грандіозна система, цілісна теорія укупі з її обгрунтовуванням («філософією виховання»).

Метод навчання, який пропонував Коменській, в повну протилежність методам схоластичної школи не відвертав дітей від занять, а винен був порушувати в них радість, перетворюючи оволодіння знаннями в приємне заняття, дозволяючи пройти шлях до вершин науки «без трудності, нудьги, окриків і побоїв, а як би граючи і жартома». Це положення Коменського, звичайно, не слід розуміти буквально: він передбачав для вчитися систематичну учбову працю в класі і виконання ними систематично домашніх завдань. Проте при цьому вся робота, що виконується школярами, винна була відповідати рівню їхнього розвитку, природним схильностям і інтересам, направленим на пізнання навколишнього світу. Коменській вважав, що якщо зміст і методи навчання відповідають дитячим можливостям, їхньої допитливості, то і вся учбова праця сприймається дітьми радісне, з щирим задоволенням.

Щоб зрозуміти цілі і задачі, які ставив Коменській в своїх працях, перш за все - у «Великій дидактиці», необхідно зробити більш докладний екскурс в історію.

То була епоха наростаючого по швидкості краху феодальних засад життя і надзвичайно хворобливого, але неостановимого зростання нових, буржуазних сил і відносин. Мир рушився, і мир созидался. Зіткнення старого з народитися в XV-XVI століттях і успішне окрепнувшим новим прийняло катастрофічні масштаби. Тридцятирічна війна принесла Коменському біль найжорстокіших втрат і украй важких поразок.

Сформований в альтруїстському і на рідкість мужньому дусі, Коменській створив нову ідейну зброю - пансофию, яке призначалося для знищення зла і встановлення добра на землі. Він бачив своє покликання в поверненні миру понівеченим усобицями народам, у встановленні на землі раю, в наближенні «тисячолітнього царства» істини, справедливості, добра, радості і краси.

Будучи предтечей Освіти, Коменській вірував в розповсюдження знань як панацею від жахів усобиць: мир врятується мудрістю (sophia). Пансофія (всемудрие, всезнание) повинна стати надбанням всіх.

Але за допомогою педагогічного інструментарія сучасної Коменському школи пансофию розповсюдити було не можна. Всемудріє припускає знання єства речей, а школа учить словам. Мудрість недосяжна без оволодіння науковим методом пізнання, але школа губить розумові здібності отупляючим зубрінням. Пансофія припускає високу моральність, щоб розум не служив злу, а школа, відділяючи знання від розуму, одночасно розводила розум і інтереси, потреби, интенции, прагнення. Вона не учила головному - любити добро і ненавидіти зло, насолоджуватися пізнанням істини і служити їй.

Для торжества пансофии необхідний був легким, простій, надійний метод навчання, метод, що дає стовідсоткову гарантію успіху. Ніякий пансофии не буде також, якщо не учити цілісному, внутрішньо впорядкованому і системно зв'язаному знанню про світ в цілому, про Космос. Отже, треба відкрити спосіб вивчати всіх всьому і всесторонньо.

От чому з'явилася «Велика дидактика». Її не могла викликати до життя задача меншого масштабу. «Універсальне мистецтво вивчати всіх всьому коротке, приємне, грунтовно і з гарантією успіху» не могла винайти особу, утілююча в собі не такий демократичний і революційний дух.

Не могла з'явитися подібна система і раніше XVII сторіччя, колиски Нового часу, нової філософії, нового природознавства, політекономії, політології, права, етики. Люди активної, войовничої думки, потреба в яких породила епоха могутніх народних рухів, оточували Коменського. Це було століття велетнів духу - соціальних утопістів і геніальних вчених: Ф. Бекона, Галілея, Кеплера, Декарта, Спінози, Паскаля, Ферма, Гоббса, Ньютона, Лейбніца. Це було століття, на початковому рубежі якого стояли Сервантес і Шекспір, померлі в 1616 року. Це було століття Мільтона, Корнеля, Мольера, Ларошфуко.

Новаторство Коменського безпрецедентне: у «Великій дидактиці» він не тільки систематизував педагогіку, не тільки синтезував відповідно до своєї пансофической концепції краще з педагогічної думки минулого - він вперше вирішив ряд питань, колишніх предметом вікових, епохальних суперечок; він вперше поставив ряд самих найважливіших задач, вперше дав теоретичне обгрунтовування педагогічних норм.

Новаторство ідей Коменського ні в якому разі не вичерпано минулими сторіччями. Далеко не всі його розробки належать історії. Ще не вирішено багато «задач Коменського»: немає педагогіки, що дає стовідсоткову гарантію успіху. Не зняті з повістки дня педагогічної науки і питання формування пізнавальної активності і творчої самостійності; зміцнення міжнаочних зв'язків, створення єдиного, цілісного, системного, впорядкованого знання про світ; школа часом залишається місцем принижень і розчарувань для деяких учнів, замість того щоб бути «будинком радості», де людина научається насолоджуватися пізнанням єства речей і явищ, зміцнює свої сили і відчуває своє зростання. Над розвитком мистецтва вивчати всіх всьому швидке, приємне, грунтовно і з гарантією успіху психолого-педагогічній науці належить ще багато потрудитися.

В долі ідей Коменського і всього його педагогічної спадщини можна виділити три основні етапи.

Перший - прижиттєвий, коли Коменській набув світову популярність як автор