Колисанка – це той етнічний мотив, що поступово входить у підсвідомість дитини і стає її здобутком на все життя. Думи й почуття матері, її роздуми про власну долю передаються крихітці – немовляті самою лише мелодією народжуваної колисаночки. Новонародженим пісень майже не співають, а співають спочатку колисанку без слів. Немовлятко присипляється від гойдання колиски та ритму мелодії, який мати варіює, аж доки не дістане бажаного складнішого за ритм – основу всякої мелодії і нема нічого складнішого за голос простої людини. Колихаючи маля своє, мамуся сягає таких тонких нюансів, що й не запишеш на нотному стані.

Реальні потреби життя дитини і родини визначають характер перших співаночок, які чує дитина, спершу колискові про саму дитину, ї сон, харчування:

Ой ну люлі-люлі, налетіли гулі,

Сіли на воротях в червоних чоботях,

Стали думать і гадать, чим дитятко годувать:

Чи кашкою з молочком,

Чи солодким яблучком,

Ой люлечки люлі, прилетіли гулі;

Пісеньки співають, дитя колихають, а-а, а-а.

Немовля з найраннішого дитинства живиться поезією мови мелодіями, виробленими мільйонами матерів. Одна матуся підмітила поетичний образ, а інша прикрасила, мов квітами, щебетанням пташок. Помічниками матері у розвитку уявлень дитини про світ стають вітер і дощ, трави і квіти, які допомагають їй виявляти материнську турботу.

Як засне дитятко, мати стиха промовляє і благословляє: слава родині, слава дитині, слава Богу святому, щоб спала дитина у тихому дому. А-а-а-а. Перші проблиски душевного почуття дитини починаються від перших уявлень про добро і зло. Головним персонажем пісеньок –повчань є кіт:

Ой ну люлі, коточок,

Вкрав у мами клубочок,

Та й поніс поза ліс,

Тарі до Йвасина приніс,

Стала мама котка бити,

Стала мама котка вчити,

Не вчись, коте, красти,

А вчись, коте, прясти, А-а-а-а!

Колискові пісні чарують своєю простотою, безпосередністю, ніжністю. Головне призначення колискової – приспати дитя. Магічною силою володіє поетична абстракція химерних образів Сну та Дрімоти. Вже понад 150 років ця пісня записується фольклористами в різних варіантах. Сон та Дрімота благодатно діють своєю присутністю на дитину, ділять між собою обов’язки:

А ти будеш колисати,

А я буду присипляти.

Ти лежиш у ніжках.

А я лежу в голівках.

А-а-а-а!

Поступово активну уяву дитини розвиває родина та соціально-побутова тематика. Пісні створені дорослими, завше спонукають дитину вислухати життєві потреби матері:

Ой спи, дитя, колишу тя,

А як заснеш, покину тя,

Покину тя над водою,

Накрию тя лободою.

Тебе лишу – будеш спати,

Сама піду в поле жати,

А-а-а-а!

Підростає дитиночка, а з нею і турбота неньки. З’являються все нові і нові образи у пісенному звертанні до неї. Мудресенькі дідусь та бабуся також виспівують колискових, в котрих часом жартома вводять своїх онучат у суворий світ побуту.

За рівнем художньої майстерності колискові стоять у світі високої поезії. Найперші мелодії Т.Г. Шевченка починалися від пісні матері:

Мене там мати повивала,

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину…

Слова материнської пісні – жива артерія життя, ужиткова спадщина, поетичність, щирість та безпосередність якої становить основу естетичних смаків дитини. Недарма український народ вживає найніжніші слова щодо виховання – кохати, викохувати діточок.

Пестливі форми мало не всієї лексики поетичних образів – побажань дозволяють припустити спільність колискової пісні із замовленнями.

Ой щоб сало, щастя мало,

Ой щоб росло, не боліло,

На серденько не кволіло.

Добрий розум в головоньку,

А рісточки у кісточки,

Здоров’ячко у сердечко,

А в роточок говорушки,

А в ніженьки ходусеньки,

А в рученька ладусеньки.

Моральні ідеали народу вчать матір шанувати та на старості віку догодувати. “Щоб росло на потіху, добрим людям на послугу.”

3. Прислів’я, приказки, загадки

Умовою виховання дитини є передача їй духовної спадщини народу, його моральних ідеалів. Тому вчитель постійно звертається до народної творчості. До скарбів українського фольклору належать прислів’я, приказки, загадки та казки. Прислів’я та приказки короткі влучні вислови, в яких виражено повчальний досвід народу. Вони всі тісно пов’язані зі щоденним життям і побутом людини.

У вихованні молоді використовуються прислів’я для пояснення змісту та ілюстрування правил культурної поведінки, яких виражено повчальний досвід народу. Вони всі тісно пов’язані зі щоденним життям і побутом людини.

У вихованні молоді використовуються прислів’я для пояснення змісту та ілюстрування правил культурної поведінки, яких мають дотримуватися діти:

В чужому домі будь привітний, а не примітний.

Вмій пожартувати, та знай, коли перестати.

Жаданий гість – дому радість.

У народних прислів’ях відображається система поглядів українського народу на формування моральних якостей особистості. Прославляючи працелюбність, скромність, розсудливість, сміливість, прислів’я викривають ледачих, брехунів, базік, боягузів:

Де руки і охота, там скора робота.

Тяжко тому жить, хто не хоче робить.

Правда із дна моря виринає, а неправда потопає.

Хто людям добра бажає, той собі має.

Загадка, як вид народної творчості, має тисячолітню історію. Загадка – народний твір. З’явилися вони задовго до того, як люди навчилися писати, читати, друкувати. Століттями загадки поширювалися усно, і тепер уже не можна встановити, хто ту чи іншу склав першим. Відгадування загадок розвиває кмітливість, уміння зіставляти, хто ту чи іншу склав першим. Відгадування загадок розвиває кмітливість, уміння зіставляти, порівнювати предмети чи явища і знаходити в них схожість. Назв “загадка” походить від слова гадати, тобто думати. У загадках предмети чи явища прямо не називаються, про них мовиться у прихованій формі. Невеликий фольклорний твір в інакомовній формі описує предмет, котрий слід назвати. Тут широко використовується метафора алегорія, метонімія, уособлення. Часто