У загадках народ виявляє свою велику дотепність, вміння робити дуже цікаві, часом незвичайні порівняння чи зіставлення. Скажімо, небо у загадках – це голубий шатер, синя шуба, поле неміряне, море безкрає, комар – не звір і не птиця, ні рак, ні риба, летюче, маленьке, кусюче.

Загадки, крім поезії, використовуються і в казках, де виконують роль перешкоди. Загадки широко використовуються і в навчальній практиці. Наприклад загадки у читанках розміщені за тематикою розділів. Кожна з них допомагає глибше зрозуміти головну думку твору, на їх основі можна провести виховну бесіду, до виучуваної теми. використання загадок у роботі зі школярами постає формою збереження й поширення мудрості і є засобом національного впливу на вчинки кожного нового покоління. Це і джерело пізнання, і засіб, що посилює уявлення дітей про дійсність, і форма співпереживання.

Складаючи загадку, народ вживає найяскравіші, найважливіші ознаки речі. Так, гриб асоціюється з однією ногою, на яку накинуто шапочку.

Загадки вчать зіставляти предмети і явища, виділяти в них найістотніші ознаки, коротко та образно висловлюватися, розвивати кмітливість. Як, наприклад ця: На дубі 3 гілки, на кожній гілці по 6 яблук. Скільки всього на дубі яблук? (На дубі яблука не ростуть).

Тематика загадок різноманітна – про природу, людину та все, що з нею пов’язане в житті. Багато можливостей дає загадка для мовного розвитку дітей, для прилучення їх до словесної художньої творчості. Створюючи загадку дітей зосереджують увагу на конкретному предметі. Твори – загадки тим і користі, що під час їх опрацювання дитина вчиться розглядати предмет, виявляти його ознаки. Вчителі розглядають загадку як корисну для дитячого розуму вправу. За словами К.Д. Успенського, загадка – “мальовничий опис предмета”.

Малі форми усної народної творчості заслужено займають вагоме місце в роботі з молодшими школярами. Вони є невичерпним дидактичним матеріалом для різних видів роботи на уроках української мови, читання та інших шкільних предметів, у позакласній та позашкільній роботі, містять глибоке навчальне, розвивальне та виховне значення, розвивають образне та логічне мислення. Недарма загадки, прислів’я, приказки називають зразками народної педагогіки.

Отже, загадки – то справжні перлини народної мудрості, коштовні згустки думки і почуттів, хвилюють розум та уяву людей. Справедливо зазначив М. Шестопал: “Кожна загадка, мов осколок сонця – сяюча і гаряча, мов тятива – натягнута і гнучка, мов спис отой – гостра і разюча. Ніби промені в краплях роси, відбиваються в них творчий геній і душевна краса народу, його розумова і художня обдарованість, його спостережливість і дотепність”.

До вічно свіжих фольклорних джерел, які дарують радість дорослим і дітям, належить українська казка. Це своєрідний спав реальності й уяви, життєвого досвіду і мрій народу. За допомогою казок дитині прищеплюються ввічливість, коректність у стосунках з людьми, працелюбність, любов до рідної землі. Вони широко використовуються у вихованні дітей, а це зумовлюється тим, що їх зміст викладений у цікавій формі. Існує чіткий поділ персонажів на добрих і поганих, сутність вчинків яких легко розуміється дітьми і дає змогу визначити моральні якості кожної дійової особи. Це полегшує правильну оцінку дітьми моральної цінності вчинку і дає змогу самостійно зробити висновки щодо правил культурної поведінки. Так, вивчаючи правила поведінки в гостях можна інсценізувати казку “Лисичка і журавель”, проілюструвавши її прислів’ями:

Вміла готувати, та не вміла подавати.

Не роби комусь, що собі не мило.

На язиці медок, а на думку льодок.

Говорить прямо, а робить криво.

Український народ завжди цінував товаришування, надавав великого значення взаємодопомозі готовності відгукнутися на чиєсь прохання чи біду. Навчаючи дітей, як поводитися в колективі для вироблення в учнів товариськості, колективізму можна використати народні казки “Кіт, кріт, курочка та лисиця”, “Цап та баран”, “Волова хата”.

К.Д. Ушинський писав: “Виховання, створене самим народом і побудоване на народних основах має ту виховну силу, якої нема в найкращих системах. Він не раз наголошував на величезному значенні пам’яток народної творчості у вихованні та навчанні, на чільне місце серед них поставив народні казки “як перші й блискучі спроби” народної педагогіки.

“І я не думаю, - пише Ушинський, - щоб хто-небудь був спроможний змагатися в цьому випадку з педагогічним генієм народу… Я рішуче ставлю народну казку недосяжно вище від усіх оповідань, написаних… для дітей освіченою літературою”.

Казки багаті на дива, різноманітні перетворення, мають пригодницький сюжет. Позитивні герої уособлюють народний етичний та естетичний ідеали – працьовитість, доброту, розум, вірність, пам’ятливість, красу. У казках яскраво виявляються висока духовність людей, їхнє прагнення пізнати навколишній світ. В українському казковому епосі особливо виділяються казки про народних богатирів. Казкові герої – богатирі – це вимріяні, узагальнені образи кращих синів народу, які свою силу і розум віддають боротьбі за його інтереси. казкові богатирі мають фантастичне походження. Герої казок для підсилення їх ідеальних рис часто зображаються гіперболізовано. Народ ідеалізує своїх героїв, зображує їх незвичайними ще змалку. У відстоюванні правди, добра, гармонійних стосунків у природі й суспільстві головному героєві допомагають не тільки побратими, а й звірі, птахи, комахи, риби, стихії. Доброзичливе ставлення до природи оплачується сповна. Вона приходить людині на допомогу в найнебезпечнішу мить, довірливо відкриває свої сокровенні таємниці, дарує живу цілющу воду, молодильний напій. Ця казкова екологічна етика сьогодні особливо актуальна і з успіхом служить вихованню у наймолодших громадян країни бережливого ставлення до всього живого.

Світ дивовижного в цих казках створюють продумані і вдало дібрані слова,