План
Зміст
Вступ ............................................................................................................. 3
Розділ 1. Теоретичні основи навчання дітей дошкільного віку лічби за
допомогою гри
1.1. Сучасна класифікація дитячих ігор та ігрових технологій...................... 5
1.2. Навчання дітей дошкільного віку лічби за допомогою гри…………...9
Розділ 2. Методика навчання дітей дошкільного віку лічби в практичній діяльності педагога
2.1. Рухливі ігри в методиці навчання дітей лічбі ………………………….13
2.3. Методичні рекомендації батькам та вихователям з навчання дітей лічби у грі ……………………………………………………………………….16
Висновки.
Список джерел
Додатки.
Вступ
Проблема засвоєння математичних знань на сучасному етапі набуває дедалі більшого значення. Навчання в дитячому садку спрямоване на виховання у дітей звички до повноцінної логічної аргументації всього того, що нас оточує.
Розвитку логічного мислення у дошкільників найбільшою мірою відповідає навчання початкової математики. Для математичного стилю мислення характерні: чіткість, стислість, розчленованість, точність і логічна послідовність міркувань, уміння користуватись символікою.
Основна мета формування елементарних математичних знань у дітей дошкільного віку полягє в тому, щоб дати їм математичні уявлення і початкові поняття, навчити їх найпростіші способи виконання математичних дій, сформувати відповідні уміння та навички, підготувати до самостійного застосування цих умінь при розв’язанні найрізноманітніших практичних і пізнавальних завдань, сприяти розвитку особистості загалом.
Природно, що основою пізнання є чуттєве сприйняття, здобуте з досвіду та спостережень. У процесі чуттєвого пізнання формуються уявлення – образи предметів, їхніх ознак, відношень. Так оперуючи різноманітними множинами (предметами, іграшками, картинками, геометричними фігурами), діти вчатся встановлювати рівність і нерівність множин, на зивати кількість словами.
Державна національна програма „Освіта України ХХІ століття”, Національна доктрина розвитку освіти вказують на те, що дошкільне виховання є вихідною ланкою в системі безперервної освіти, становлення й розвитку особистості. Дошкільне виховання спрямовується на забезпечення пізнавальної активності, творчих і художніх здібностей в ігровій та іншій діяльності.
Метою курсової роботи є навчити дітей дошкільного віку лічбі за допомогою ігор.
Завдання курсової роботи полягає у:
- вивченні теоретичних основ навчання дітей лічбі за допомогою ігор.
- аналізі досліджень педагогів та психологів гри та її формування.
- розгляді занять з математики.
- ознайомленні з методичними рекомендаціями батьків та вихователів.
Об’єктом курсової роботи є навчання дітей лічбі в ігровій формі, а предметом – ігри як засіб формування у дітей лічильних операцій.
Курсова робота складається з двох розділів. У першому розділі розглядаються теоретичні основи навчання дітей дошкільного віку лічбі за допомогою ігор. У другому розділі ми ознайомлюємося з методикою навчання дітей дошкільного віку лічбі в практиці роботи.
Курсову роботу можна використовувати для написання наукових робіт, для підготовки лекцій, семінарських занять, написання рефератів.
Розділ 1. Теоретичні основи навчання дітей дошкільного віку лічбі за допомогою ігор.
1.1. Сучасна класифікація дитячих ігор та ігрових технологій.
Гра є багатоманітною за своїм змістом, характером, формою та явищем. Одна з перших класифікацій гри належить К. Гросу, який поділяв ігри на дві групи:
експериментальні - сенсорні, моторні, інтелектуальні, ефектив-ні ігри, вправи для формування волі. На думку К. Гроса, за основу ці ігри мають інстинкти, що забезпечують функціонування організму як цілісного утворення й визна-чають зміст ігор;
спеціальні («ігри спеціальних функцій») – ігри, під час яких розвиваються необхідні для використання в різних сферах життя (суспільного, сімейного) часткові здібності, їх поділяють за інстинктами, які в дітей проявляються та вдосконалюються.
Відомий німецький психолог Вільям Штерн (1871— 1938) класифікував ігри на індивідуальні (за задумом ди-тини) та соціальні (спільні з іншими). При цьому він спи-рався на вихідне положення своєї теорії конвергенції про необхідність розвивати внутрішні сили дитини, її здібнос-ті й одночасно враховувати вплив середовища, в якому во-на перебуває. На його погляд, зовнішній фактор (соціальне оточення) дає лише матеріал для гри, вибір якої дитина здійснює інстинктивно.
Швейцарський психолог Ж. Піаже виокремлював:
ігри-вправи (виникають у перші місяці життя ди-тини);
символічні ігри (найпоширеніші ігри дітей віком від двох до чотирьох років);
ігри за правилами (ігри дітей від семи до дванадцяти років).
Більш детальну класифікацію ігор запропонувала су-часна американська дослідниця Катрін Гарвей, поділив-ши їх на:
ігри з рухами і взаємодією (відображають надлишок енергії та емоційний настрій дітей);
ігри з предметами (починаються з маніпуляції, да-лі — практика і тренування до повного вдосконалення);
мовні ігри (створення дітьми римованих творів, які не мають точного смислового змісту, — пісень, лічилок, приказок, жартів тощо);
ігри із соціальним матеріалом («драматичні» або «тематичні»). Організовують їх діти самостійно, розвива-ють за власним задумом. Як правило, ці ігри мають персо-нажів двох типів: стереотипних (мама, лікар тощо) і тих, що змінюються;
ігри за правилами, заданими дорослими;
ритуальні ігри (засновані на рухах, ігрових предме-тах, мові, соціальній умовності).
Узявши за основу класифікації ігор психологічні прин-ципи, російський педагог П. Лесгафт виокремив сімейні (імітаційні) ігри, в яких діти дошкільного віку повто-рюють те, що бачать у навколишньому житті, та шкільні ігри, які мають певну форму, конкретну мету і правила.
Загальну класифікацію ігор збагачує обґрунтування С. Русовою народних ігор як прадавнього засобу виховання і навчання дітей, нескінченного джерела духовних сил, патріотичних почуттів, формування характеру і світогляду дошкільнят. Ці ігри прилучають дітей до народної мудрості, досвіду поколінь. До цього часу вони не мають наукової кла-сифікації і використовуються для розвитку мовлення дітей, ознайомлення з природою, життям і працею дорослих тощо. Класифікація С. Новосьолової, маючи у своїй основі організаційно-функціональне джерело ігор, розрізняє:
1) самостійні ігри (виникають з ініціативи дітей):
ігри-експериментування;
сюжетні ігри (сюжетно-відображувальні, сюжетно-рольові, режисерські, театралізовані);
2) ігри, що виникають з ініціативи дорослого, який ви-користовує їх з освітньою та виховною метою:
- навчальні ігри ( дидактичні сюжетно-дидактичні, рухливі);
- розважальні ігри (ігри розваги, інтелек-туальні, святково-карнавальні, театрально-постановні);
3) ігри,
