ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

2.1 Рекомендації та вправи для розвитку логічного мислення у дошкільника

Навколишній світ, у котрий входить дитина, підкидає з кожним роком усе більш складні завдання, для вирішення яких недостатньо просто бачити, чути, відчувати, а важливо інше виділяти зв'язки, відносини між явищами. Чому з розведеною водою глини можна ліпити усілякі вироби, а неволога глина просто розсипається? Чому дерев'яний кораблик не тоне, а залізний відразу занурюється у воду? Чому поміщений у морозильник фруктовий сік у формочці перетворюється у фігурний лід?

Цікаві запитання стають природним супроводом дорослішання дитини. Щоб самостійно відповісти на них, дитина повинна звернутися до процесу мислення. За допомогою мислення ми одержуємо знання, що не можуть дати органи чуттів. Мислення співвідносить дані відчуттів і сприйнять, зіставляє, розрізняє й розкриває відносини між навколишніми явищами. Результатом мислення є думка, виражена в слові.

Дитяче мислення проходить визначені етапи у своєму розвитку. Як указує відомий дитячий психолог А. А. Люблинська, першим засобом вирішення завдання для маленької дитини є його практична дія. Так, наприклад, одержавши в руки іграшку вертоліт, у якої зненацька перестають обертатися пропелер і крильця, чи закриту на клямку коробочку, дитина трьох - п'яти років не обмірковує шляхи й засоби вирішення цього завдання. Вона відразу починає діяти: щось тягне, крутить, смикає, трясе, стукає... Не одержуючи бажаного результату, звертається за допомогою до дорослого чи відмовляється від подальших проб. Подібне мислення одержало назву наочно-дійового, чи практичного: завдання подано наочно і розв’язується, практичною дією (дія руками). "Мислення руками" не зникає в міру дорослішання, а залишається в резерві навіть у дорослих, коли якось нове завдання вони не можуть вирішити подумки і починають діяти шляхом проб і помилок. [4, ст.60]

На розвиток наочно-дійового мислення дошкільників працюють картинки-пазли, деталі конструктора "Лего", різні моделі кубика Рубика, головоломки з рухливо зчеплених кілець, трикутників і інших фігур.

Як пише дитячий психолог В. С. Мухіна, до старшого дошкільного віку з'являються завдання нового типу, де результат дії буде непрямим і для його досягнення дитині необхідно буде враховувати зв'язки між двома чи декількома явищами, що відбуваються одночасно чи послідовно. Наприклад, такі завдання виникають в іграх з механічними іграшками (якщо помістити кульку у визначеному місці ігрового поля і певним чином смикнути за важілець, то кулька виявиться в потрібному місці), у конструюванні (від величини підстави будівлі залежить її стійкість).

При вирішенні подібних завдань з непрямим результатом діти чотирьох-п'яти років починають переходити від зовнішніх дій із предметами до дій з образами цих предметів, подумки у розумі. Так розвивається наочно-образне мислення, що спирається на образи: дитині необов'язково брати предмет у руки, досить чітко представити його. У процесі наочно-образного мислення йде порівняння зорових представлень, унаслідок чого завдання зважується.

Можливість вирішення завдань подумки виникає завдяки тому, що образи, якими користається дитина, здобувають узагальнений характер. Тобто в них відображаються не всі особливості предмета, а тільки ті, котрі істотні для вирішення визначеної задачі. Тобто у свідомості дитини виникають схеми чи моделі. Особливо яскраво модельно-образні форми мислення розвиваються і виявляються в малюванні, конструюванні й інших видах продуктивної діяльності.

Так, дитячі малюнки в більшості випадків це схема, у якій передається зв'язок основних частин зображеного предмета і відсутні його індивідуальні риси. Скажімо, при змальовуванні будиночка на малюнку зображується підстава і дах, при цьому розташування, форма вікон, дверей, якісь деталі інтер'єра не враховуються.

Наприклад, з п'яти років дитина може знайти в приміщенні захований предмет, користаючись оцінкою на плані, вибрати потрібний шлях у розгалуженій системі доріжок, ґрунтуючись на схемі типу географічної карти.

Оволодіння моделями виводить на новий рівень способи одержання дітьми знань. Якщо при словесному поясненні дитина не завжди може зрозуміти, скажемо, деякі первинні математичні дії, звуковий склад слова, то з опорою на модель він це зробить легко. [6, ст.42]

Образні форми виявляють свою обмеженість, коли перед дитиною виникають завдання, що вимагають виділення таких властивостей і відносин, які не можна наочно представити. Такий тип завдань описав знаменитий швейцарський психолог Ж. Піаже і назвав їх "задачі на збереження кількості речовини".

Наприклад, дитині пред'являється дві однакових кульки з пластиліну. Один з них на очах дитини перетворюється в корж. Дитини запитують, де пластиліну більше: у кульці чи коржі. Дошкільник відповідає, що в коржі.

При вирішенні подібних завдань дитина не може незалежно розглянути наочно відбуваються з об'єктом зміни (наприклад, зміна площі) і речовини, що залишається постійним кількість. Адже для цього потрібно перехід від суджень на основі образів до суджень на основі словесних понять.

Мовлення відіграє допоміжну роль. Так, дошкільники чотирьох-п'яти років, коли їм давали спеціально зіпсовані іграшки, у багатьох випадках правильно визначали причину поломки й усували її. Однак розповісти, чому вони так робили, не змогли, указуючи на якісь другорядні ознаки іграшки (по В. С. Мухіної).

Запитаємо дітей трьох - шести років, що таке кішка. Трирічна дитина може відповісти: "Я знаю кішку, вона живе в нас у дворі". П'ятилітня: "Кішка мишей ловить, вона ще молочко любить", "Кішка - це голова, тулуб, хвостик і лапки, на них - царапки. Ще на голові є вушка". Шестирічний: "Кішка - це тварина. Вона будинку живе, але я знаю, є і дикі кішки. Вони мишей ловлять". (За матеріалами Я. Л. Коломинского й Е.А. Панько).

До шести років поняття дітей