Наприклад, при формуванні понять про кількісні характеристики і відносини речей дітей учать користатися таким засобом, як міра. Скажемо, за допомогою кольорового шнурка визначеної довжини, використовуваної як міру, дитина разом з дорослим вимірює предмети різного розміру, зіставляючи їх між собою. За допомогою міри величина визначається об'єктивно, незалежно від зовнішнього вигляду. Дитина може переконатися, що висока шафа і низький стіл можуть бути однакової довжини. Пізніше вже без зовнішньої опори міри (кольоровий шнурок) дитина в розумі може робити правильні висновки про величину об'єктів.

У старшому дошкільному віці починається оволодіння діями з числами і математичними знаками. Важливо керувати цим і прагнути формувати в дітей абстрактне поняття числа як характеристики будь-яких предметів, математичних дій, без опори на образи. Інакше це викликає труднощі в шкільному навчанні. У дошкільному віці дитина опановує деякими абстрактними поняттями: про тимчасові відносини, причину і наслідок, простір і тощо. При цьому поняття про конкретні предмети утворяться, звичайно легше й швидше.

Хоча логічне мислення дає можливість вирішувати більш широке коло завдань засвоювати наукові знання, не варто квапитися сформувати в дошкільника цей вид мислення якомога раніше . Спочатку важливо створити міцний фундамент у виді розвитих образних форм. Образне мислення дозволяє дитині знаходити рішення, виходячи з конкретної ситуації. Гранична узагальненість, схематичність логічного мислення часто обертається слабістю, породжуючи явище, що зветься "формалізм мислення". Свідомість дитини оперує сухими схемами, не уловлюючи багатства, повноти життєвих явищ, і тому виявляється нездатним до адекватного рішення завдань розвитку.

Розвитку образного мислення сприяють ігри, конструювання, аплікації, малювання, слухання казок, драматизація й інші дитячі продуктивні види діяльності.

Впродовж старшого дошкільного віку одержують розвиток і такі форми розумової діяльності, як судження й висновок. У дитячої психології довгий час йшли дискусії щодо здатності дітей до цих форм мислення. Немає основ дорівнювати дитячі судження й умовиводи до дорослого. Однак говорити про відсутність у дітей логіки не можна. Дитина намагається пояснити що спостерігається, однак не може зробити вірний висновок через обмеженість досвіду.

Дорослий запитує: "Відкіля зірки на небі?" Шестирічний хлопчик відповідає: "Із золотих папірців. Їх туди космонавти кинули". - "Зірки рухаються?" - "Рухаються". - "Чому?" - "Тому що вітер роздуває їх по різних місцях" [2, ст.45].

Дошкільний вік - це пора нескінченних дитячих питань. Як відзначають Я. Л. Коломинский і Е. А. Панько, у дітей молодшого дошкільного віку переважають питання, викликані цікавістю ("Де він?", "Чиє це?", "Що це?", "Хто це?"). У чотири-п'ять років дитина починає виявляти цікавість до більш "далекого" дійсності (питання про школу, професії), виникають питання з приводу своєї появи на світло. У п'ять-шістьох років усі частіше звучать питання, викликані допитливістю, що виражають причинне відношення у формі "Чому?" ("Чому гусак не тоне у воді?", "Чому курка не плаває?" і т.п. ). Питання шести-семирічної дитини викликаються вже не стільки цікавістю, скільки потребою переконатися в істині ("А як кров тече?", "Якщо оселити в нас будинку мавпочку, вона перетвориться в людину?").

З погляду Д. Б. Ельконина, вивчення дитячих питань показує, що дитяча думка спрямована на диференціацію й узагальнення предметів і явищ навколишнього світу. Розрізнення живого і неживого, добра і зла, минулого і сьогодення і т.п. є основою для проникнення дитини в сутність різних сфер життя. На основі цього виникають перші узагальнення представлень про світ, контур майбутнього світогляду.

Ж. Піаже вважав центральною характеристикою дитячого мислення його егоцентризм. При рішенні будь-яких задач крапкою відліку для дитини є вона сама. Дошкільник не в змозі чітко відокремити своє існування і свої можливості від зовнішнього світу.

Шестирічній дівчинці ставлять запитання:

- Ти адже бачила, як рухаються хмари? Що змушує їх рухатися?

Вона відповідає:

- Коли ми рухаємося, вони теж рухаються.

- А ти, наприклад, можеш змусити їх рухатися?

- Любою може, якщо буде ходити.

- А якщо я ходжу, а ти ні, те хмари рухаються?

-Так.

- А вночі, коли усі сплять, вони рухаються?

-Так.

- Але ти ж говориш, що вони рухаються, коли хто-небудь ходить.

- Вони рухаються завжди. Кішки, коли вони ходять, і потім собаки - вони змушують хмари рухатися.

(За матеріалами Ж. Пиаже)

Одним з наслідків егоцентризму мислення Ж. Пиаже вважав його синкретизм: коли замість пояснення дитина зв'язує "усі з усім" і дає не аргументи, а опис ситуації.

Шестирічного Антона запитують:

- Чому вітер дує?

Він відповідає:

- Тому що адже треба допомагати людям на вітрильниках і в спорті, він дує і допомагає людям.

(За матеріалами Л. Ф. Обуховой)

Мислення дитини пов'язане з його знаннями. Н. Н. Подяковим виявлені такі тенденції в розвитку знань у дітей. Перша полягає в тім, що в процесі розумової діяльності відбувається розширення обсягу і поглиблення чітких, ясних знань про навколишній світ. Ці стабільні знання складають ядро пізнавальної сфери дитини. Друга тенденція припускає, що в цей же час виникає і росте коло невизначених, не зовсім ясних знань, що виступають у формі здогадів, припущень, питань. Для розвитку дитячого мислення дуже важливо, щоб поряд з формуванням ядра стабільних знань йшов безупинний ріст і невизначених, неясних знань, що є могутнім стимулом розумової активності дітей. [10, ст.18]

2.2 Вправи для розвитку основних