Вчені виділяють такі негативні риси, характерні правопорушникам: брехливість, грубість, слабка сила волі, лінощі, безвідповідальність, агресивність, неурівноваженість [14; с. 9].

До характеру особистості належать і вольові якості. Вони в основному пов’язані з діями і вчинками. Досить характерним для таких осіб є відсутність самоконтролю, витримки, наявність наслідування, впертості, негативізму. Нерідко неповнолітні не бачать перспектив у своєму житті, байдужі до майбутнього, живуть сьогоднішнім днем або ж гостро переживають своє становище, шукають вихід з нього.

Важковиховуваність є основним проявом девіантної поведінки у дітей та підлітків, що виявляється в омпорі дитини педагогічним впливам дорослого. Важковиховуваність є наслідком недостатнього засвоєння дитиною позитивного соціального досвіду.

Девіантна (соціально дезадаптована) поведінка - це система вчинків, або окремі вчинки, які входять у протиріччя з існуючими у суспільстві нормами [19; с. 225]. Виділяють п’ять типів девіантної поведінки [22; с. 349]:

- делінквентна – здійснення дрібних правопорушень, за які підлітків досить рідко притягають до відповідальності;

- адиктивна – поведінка людини, яка обтяжена хімічною залежністю (від алкоголю, наркотиків, або інших хімічних речовин);

- патохарактерологічна – обумовлена патологічними змінами характеру, які утворились в процесі виховання;

- психопатологічна – обумовлена наявністю психічного захворювання;

- обумовлена гіперздібностями людини – обдарованість в одній сфері часто супроводжується девіантною поведінкою у звичайних життєвих обставинах.

Кожен з цих типів поведінки може бути причиною виникнення у дитини непорозумінь із законом. Але шляхи ефективного виправлення ситуації при кожному із зазначених типів девіацій мають враховувати особливості першопричин її виникнення.

Першоджерелом соціальної дезадаптації вважають порушення стосунків дитини й дорослого. Слід зазначити, що у вітчизняній традиції виховання здійснюється в рамках парадигми заохочення – покарання.

При виникненні у вихованця ускладнень вихователь, в разі невміння знайти альтернативи негативній оцінці, починає зловживати цим методом. Більше того, негативна оцінка дитини нерідко поширюється на особистість вихованця в цілому, зумовлюючи таким чином фрустрацію одразу двох життєво важливих потреб: потреби в позитивній оцінці оточуючими та потреби в самоповазі, задовільній самооцінці. Нагадаємо, що саме ці потреби є базовими, провідними для підлітка. І тому подібна ситуація виявляється для підлітка психотравмуючою. Через те, що внутрішній світ підлітка розвинутий ще недостатньо, перешкоди, які постали на шляху задоволення його соціально важливих потреб не стимулюють його активності, спрямованої на їх подолання. Замість цього починають формуватись захисні механізми, які покликані застерегти особистість від сприйняття небажаної інформації, усунути тривогу та напруженість. Але захисні механізми, викривляючи реальність з метою невідкладного забезпечення психологічного благополуччя, діють за рахунок дезінтеграції поведінки та виникнення особистісних новоутворень, які спотворюють нормальний процес соціалізації.

До таких новоутворень належать [18; с. 50]:

- феномен „смислового бар’єру” – коли дитина начебто не розуміє, або не чує того, що говорить до неї дорослий;

- феномен „афекту неадекватності” – коли в разі неуспіху у діяльності виникає негативний емоційний стан, який характеризується ігноруванням самого факту неуспіху, або небажанням визнати себе його винуватцем;

- розбіжність ставлень – розбіжність суб’єктивних уявлень підлітка про свої відносини та своє ставлення до себе, до інших, до діяльності з реальним змістом та проявами цих відносин.

- згодом спостерігаються: низький рівень особистісної зрілості; підвищена схильність до навіювання; засвоєння асоціальних установок; недовіра до людей; невпевненість у собі; нестійка самооцінка; слабкий контроль життєво важливих потягів; не сформованість морально-етичних уявлень; гіпертрофоване почуття сорому, провини, страху перед майбутнім. Все це може компенсуватись проявами нігілізму, зухвальства, цинізму, жорстокості та агресивності, що, у підсумку, стає підґрунтям для формування схильної до правопорушень особистості.

Зазначимо, що феномен розбіжності ставлень є базовим для формування делінквентної поведінки оскільки він обумовлює нездатність підлітка побачить власні негативні якості, і , як наслідок – відсутність прагнення до подолання цих недоліків. Вимоги вихователя залишаються зовнішніми щодо підлітка, внутрішньо він не сприймає їх, що призводить до формального виконання вказівок вихователя, або до активного опору виховному впливу. Згодом поведінка підлітка не тільки не поліпшується, а, навпаки, ще більше відхиляється від соціальної норми. Це обумовлене тим, що по мірі зростання, особистість все більше незалежною від зовнішніх впливів. Поступово звичка виконувати щось корисне тільки з примусу, призводить до остаточної втрати соціально значущих орієнтирів, та виникнення відчуття нудьги та безподійності повсякденності. Це, в свою чергу, обумовлює пошук зовнішніх, часто штучних засобів зміни психічного стану.

Феномен схильності до адиктивної поведінки включає в себе цілий комплекс особистісних особливостей, а також ряд складових іншого роду (спадковість, соціальний контекст, характерологічні особливості тощо). З психологічної точки зору немає суттєвої відмінності між характером споживаних речовин. Принциповим для даного типу поведінки є намагання людини змінити свій психічний стан з метою уникнути зіткнення з реальністю.

У підлітків мотивами початкового вживання психотропних (таких, що змінюють психіку) речовин виступають цікавість, можливість безкарно порушити заборону, ризикнути. В подальшому це стає засобом самоствердження, отримання „кайфу”, зняття психологічних бар’єрів, проявом бравади, засобом втечі від „сірої”, „нудної”, „ монотонної” реальності. Важливим моментом у формуванні адиктивної поведінки є виникнення психологічної готовності до вживання психотропних речовин [12; с. 13].

Результати досліджень вказують на те, що існує ряд загальних рис, притаманних людям, що зловживають наркотиками чи алкоголем. Це – слабкий розвиток самоконтролю, самодисципліни; низька стійкість до всіляких несприятливих впливів;