Отже, шкільна дезадаптація - втрата дитиною навчальної мотивації, низька успішність, конфліктність у спілкуванні з учителями, однолітками, схильність до асоціальної поведінки, низьке самооцінювання, негативне емоційне напруження [1; с. 6].

До числа основних первинних зовнішніх проявів шкільної дезадаптації відносять утруднення в навчанні і різні порушення шкільних норм поведінки.

Основні чинники, що можуть стати причиною шкільної неуспішності: недоліки в підготовці дитини до школи, соціально-педагогічна занедбаність; тривала і масивна психічна депривація; соматичне ослаблення дитини; порушення формування шкільних навичок (дислексія, дисграфія); рухові порушення; емоційні розлади.

Під впливом постійних невдач, що виходять за межі власне навчальної діяльності і взаємин, що поширюються на сферу спілкування з однолітками, у дитини формується відчуття власної малоцінності, з'являються спроби компенсувати власну неспроможність. Оскільки ж вибір адекватних засобів компенсації в цьому віці обмежений, то самоактуалізація часто відбувається в різній мірі усвідомленою протидією шкільним нормам, реалізується в порушеннях дисципліни, підвищеній конфліктності, що на тлі втрати інтересу до школи поступово інтегрується в асоціальну особистісну спрямованість. Нерідко в таких дітей виникають нервово-психічні і психосоматичні розлади.

Шкільна дезадаптація дитини - складне явище. Відставання в навчанні обумовлено такими чинниками, як методика навчання, особистість учителя, допомога дитині з боку батьків, атмосфера в школі й класі, місце дитини у взаєминах з дітьми і вчителями, особистість самої дитини.

Такий чинник шкільної неуспішності, як особистісні особливості дитини, є також багатоплановим. Дослідники виділяють наступні перемінні: позиція учня, мотивація навчання, рівень навичок розумової діяльності, здатність до довільної регуляції і самоорганізації, рівень здоров'я і працездатності, інтелект дитини. Відставання в розвитку й низькі показники шкільної успішності - це не одне і те саме. При відставанні в розвитку ми можемо говорити про наявність у школяра затримок дозрівання інтелектуальних, вольових, мотиваційних структур у порівнянні з віковою нормою. Тоді як шкільна неуспішність може бути викликана впливом середовища, методики навчання, позиції того, хто вчиться і т. і. Таким чином, неуспішні школярі -неоднорідна група, до якої потрапляють діти з різноманітними проблемами.

У сучасній психологічній літературі сформувались чотири точки зору щодо причин, які взаємодоповнюють одна одну, виникнення шкільної дезадаптації.

Перша точка зору виходить з того, що психотравмуючим фактором визнається сам процес навчання, як би гарно він не був організований. Порушення, які ним викликаються, називаються дидактогеніями. Але частіше (друга точка зору) говорить про своєрідну "конвергенцію" дидактогеній і конституціональної (тобто індивідуальної) вразливості організму дитини та її центральної нервової системи. За словами В. Е. Кагана, мова йде "про фатально "хвору" дитину, дезадаптація якої обумовлена мозковим порушенням або обтяженою спадковістю" [2; с. 9].

Якщо перша точка зору є однобокою і невірною, через недостатнє врахування індивідуальних особливостей дитини і її соціального середовища, то друга - через зняття відповідальності зі школи і сім'ї та покледення її винятково на лікаря.

Гнучкішою є точка зору, яка пов'язує шкільну дезадаптацію з дидаскалогеніями, тобто з неправильним ставленням учителя до учня, неправильною організацією освітнього процесу і навчальної діяльності. Це перш за все різноманітні варіанти авторитарного стилю педагогічного керівництва класом. Скарги на ті або інші неправильні (або які сприймаються як неправильні) дії учителя як причини виникнення особистісних і поведінкових порушень у дітей, надзвичайно поширені. Але, як зазначає більша частина психологів, неправильно зводити шкільну дезадаптацію до проблеми "поганого", "упередженого", "зловмисного" учителя. Відомо, наприклад, що сенситивність дітей до дидаскалогеній неоднакова. Компенсаторні і психозахисні можливості дітей дуже великі і багато в чому залежать від позашкільних впливів на них, і перш за все, від сімейної ситуації. Більше того, специфічне ставлення до дитини в сім'ї, стиль батьківського спілкування і поведінки, актуальний сімейний клімат вважаються психологами головною, а інколи і єдиною причиною виникнення шкільної дезадаптації або хоча б декількох її форм. Щоправда, при цьому не завжди береться до уваги те, що "середовище визначає розвиток дитини через її переживання середовища" (Л. С. Виготський) [2; с. 11].

2.2. Діагностика важковиховуваності підлітків.

На сьогоднішній день не існує чіткої межі між нормальним і патологічним розвитком особистості, важко відрізнити неадекватну поведінку здорової дитини з відхиленнями у розвитку, тож виникають труднощі у доборі ефективних прийомів реагування на неадекватну поведінку окремої категорії «важких» учнів. Отже, виникає проблема у виборі методик дослідження «важких» учнів з неадекватною поведінкою з метою встановлення наявності чи відсутності у них психічних відхилень, їх ступеня і специфіки. Адже подолання тієї чи іншої форми дезадаптивної поведінки має бути спрямоване на усунення причин, що її викликають.

Дослідження проводилося в ЗОШ №4,м.Івано-Франківська, в 8класі,кількість учнів – 27. Зважаючи на час проведення діагностики, слід зазначити, що у результатах можлива невелика похибка. Причинами цього може бути:

втома учнів наприкінці робочого дня;

розсіяна увага учнів;

зовнішні фактори (шум, наявність вчителя);

перший день тижня.

Діагностуючи дану групу підлітків, ми помітили, що тестування викликає інтерес учнів. Про це свідчить велика кількість запитань, які діти задавали в процесі роботі.

Для визначення важковиховуваності учнів немає спеціально розроблених та апробованих методик. Щоб дослідити, чи дитині притаманна ризикова поведінка, потрібно враховувати особливості поведінки таких підлітків у сім’ї, в класному колективі, стосунки з вчителями; також особливості темпераменту, характеру, тип особистості, тощо.

Для дослідження важковиховуваності ми використовували різні методики.

Методика визначення особистісної адаптованості школярів до внутрішнього і зовнішнього середовища А. Фурмана (див. додаток А).

Соціометрія. Метою соціометрії є ставлення членів групи до кожного її представника. Аналіз соціометрії дуже багато говорить про взаємостосунки у групі, а саме: як члени колективу обирають одне одного, хто має більше виборів, а