Важливою цілеспрямована систематична робота вихователя впродовж дня, відповідно до вікових особливостей дітей, змісту їхньої навчальної й трудової діяльності. Ос-новними її напрямами можна вважати тематичні бесіди такі, як: ознайомлення з історією математики; розкриття зв’язків математики з дійсністю, походження математичних понять; місця практичної діяльності в розвитку математики; розкриття прикладного значення математики; використання відомостей з народної математики в господарській діяльності дошкільників; значення логічних міркувань у науці, особливо математиці, для пізнання реальної дійсності; встановлення міжпредметних зв’язків тощо.

Усе це повинно переплітатись, доповнюватись, знаходити відобра-ження в різних формах роботи вихователя як на заняттях, так і в повсякденній практиці. Серед них проведення бесід та підкріплення їх практичною діяльність. Наведемо окремі приклади: бесіди «Билина про аршин», «Стародавні міри довжини», дидактичні ігри за народознавчими мотивами, вимірювання народними мірами тощо.

Після ознайомлення з історичними відомостями, встановлення зв’язків між математичними поняттями, твердженнями необхідно дати можливість дітям поглянути на науку в практичній діяльності, побачити математику в розвитку і тим самим підвести їх до узагальнень світоглядного характеру.

Стародавні одиниці вимірювання.

Зародки рахунку зародились в глибинi вiкiв i вiдносяться до того перiоду iсторiї людства, коли ще не було писемностi. Писати людство навчилось, тодi коли значно просунулося у вмiннi рахувати. Математичнi знання в далекому минулому застосовувалися для вирiшення повсякденних задач, а саме практика в значнiй мiрi керувала розвитком математики. I в наш час, як i в далекому минулому практика представляє перед людством та математикою складнi завдання. Для пізнання науки слід досконало володiти тими знаннями, котрими людство володiло в минулому.

З незапам’ятних часів людство застосовувало за одиниці довжини розміри частин власного тіла. Це міри, які завжди з «нами». Невелика різниця в їх розмірах у різних людей не мала особливого значення.

Назви одиниць нагадують нам про їх походження від назв частин людського тіла: палець, долоня, стопа, лікоть. Їх рух (крок, розмах рук) теж був основою перших мір довжини.

Скажімо, лікоть – відстань від ліктьового суглоба до кінця середнього пальця. Ширина вказівного або середнього пальця – найменша міра – палець. Ширина великого пальця – дюйм. Довжина двох верхніх суглобів великого пальця – російський вершок. Внутрішній бік кисті руки – долоня. Відстань між великим і вказівним пальцями – п’ядь. П’ядь велика – відстань між великим пальцем та мізинцем, п’ядь мала – між великим і вказівним пальцями. П’ядь середня – віддаль від великого до середнього пальця.

Застосовувалась ще «п’ядь з кувирком» коли до великої п’яді додається відстань від мізинця до великого пальця, підвернутого під руку. Вся рука – теж одиниця, від неї походить аршин.

Й в Україні найдавнішими засобами лічби були пальці рук, різні дрібні предмети. Так, при лічбі на пальцях, чи, як називали, на колодочках, на одній руці було прийнято налічувати 15 «колодочок» з долоні та 15 – з іншої частини цієї ж руки. З предметів використовували картоплини, квасолинки, палички та ін. Для економії лічби існували числові групи: пара, трійка, п’ятка, десяток, копа тощо. Парами лічили худобу, птицю, хатнє добро (чоботи, підошви), трійками – нитки у прядиві (три нитки складали чисницю), п’ятками – снопи, десятками – яйця, гарбузи, кавуни, копами – яйця та снопи.

Українська народна математика мала у своєму арсеналі оригінальні способи зображення чисел. Одиниці позначалися паличками, десятки – хрестиками, сотні – кружечками, тисячі – квадратиками. Що ж до дробових чисел, то їх передавали переважно в усній формі з відповідними назвами (половина, чверть, осьмушка, шістнадцятка та ін.). Письмово (невеличкими горизонтальними рисками) зображалися лише найбільш уживані дроби.

Для написання числових знаків використовували найрізноманітніші предмети (дощечки, палички). Проте найчастіше для цього послуговувалися одвірками, дверима, стінами, на яких малювали рисочки або карбували зарубки. Досить поширеним засобом для позначення чисел були зарубки на невеличких дощечках, прямокутних брусках чи палицях. Такі своєрідні «документи» використовували лісоруби, ремісники, ними послуговувалися, позичаючи гроші, здаючи податки, засипаючи в амбари на зберігання зерно тощо. Карбування у різних місцевостях України мало різні назви (карбики на Поділлі, цурки на Полтавщині, раваші на Гуцульщині, бірки на Київщині) [2].

З минулого нам відомі такі старовинні міри довжини:
1 верста = 1,067 км;
1 сажень = 3 аршини = 2,134 м;
1 аршин = 16 вершків = 0,711 м = 71,1 см;
1 вершок – 4,445 см (виявляється, що «від горшка два вершка» – це 9 см.)
Найцікавіше те, що були міри «лінія» і «крапка»:
1 лінія = 10 крапок = 2,54 мм;
1 крапка = 0,254 мм [6].

Важливе місце у роботі з дошкільниками займає формування початкових геометричних уявлень. Діти вивчають та розпізнають найпростіші геометричні фігури на оточу-ючих предметах, моделях, малюнках, оволодівають елементарними гра-фічними навичками, розв’язуючи найпростіші задачі обчислювального характеру набувають практичних умінь. Для переконання вихованців у необхідності математики для життя людей, важливе значення має показ її в дії. Спочатку вихователь проводить відповідну бесіду, де на конкретних прикладах з’ясовує сутність задачі на відшукання оптимального розв’язку та зв’язок її з життям. Хоча математика оперує абстрактними поняттями, однак й не порушує її зв’язку з дійсністю, а, навпаки, дає можливість зрозуміти глибше.

На доступному матеріалі вихователь ство-рює елементарні уявлення про взаємозв’язок