2.2. Використання народних способів вимірювання у роботі з дітьми.

Щоб переконати вихованців у необхідності математики для життя людей, важливе значення має показ її в дії, використанні до розв’язування задач практики, особливо так званих оптимізаціиних. Спочатку вчитель проводить відповідну бесіду, де на конкретних прикладах з’ясовує суть задач на відшукання оптимального розв’язку (оптимізаційної задачі).

Математика оперує абстрактними поняттями. Це не порушує її зв’язку з дійсністю, а, навпаки, дає можливість зрозуміти глибше.

З незапам’ятних часів людство застосовувало за одиниці довжини розміри частин власного тіла. Це міри, які завжди з «нами». Невелика різниця в їх розмірах у різних людей не мала особливого значення.

Назви одиниць нагадують нам про їх походження від назв частин людського тіла: палець, долоня, стопа, лікоть. Їх рух (крок, розмах рук) теж був основою перших мір довжини.

Лікоть – відстань від ліктьового суглоба до кінця середнього пальця. Ширина вказівного або середнього пальця – найменша міра – палець. Ширина великого пальця – дюйм. Довжина двох верхніх суглобів великого пальця – російський вершок. Внутрішній бік кисті руки – долоня. Відстань між великим і вказівним пальцями – п’ядь. П’ядь велика – відстань між великим пальцем та мізинцем, п’ядь мала – між великим і вказівним пальцями. П’ядь середня – віддаль від великого до середнього пальця.

Застосовувалась ще «п’ядь з кувирком» коли до великої п’яді додається відстань від мізинця до великого пальця, підвернутого під руку. Вся рука – теж одиниця, від неї походить аршин.

Билина про аршин.

Прийшов аршин на Русь разом із купцями з далеких східних країн. Купці привозили небачені до того тканини. Вони привозили в своїх тюках найцінніші витвори мистецтва, виготовлені руками народних умільців. Нині ці тканини і пошитий з них царський одяг зберігається в музеях. Торгуючи тканиною, її треба було вимірювати. Як же це робилося?

Купці обходились без метрів: тканину натягували на власну руку до плеча. Це й називається міряти аршинами. Міра хоча й була дуже зручною, адже руки завжди при собі, однак мала істотну ваду: нажаль, довжина рук у всіх різна. Хитрі купці швидко зметикували, що потрібно шукати прикажчиків з короткими руками – той самий совій, а аршинів більше. Та якось цьому прийшов кінець. Продавати на «свій аршин» влада суворо заборонила. Користуватися дозволялося тільки «казенним аршином». Це була лінійка завдовжки з чиюсь руку. Щоб дерев’яний аршин не можна було вкоротити, його кінці обковували залізом і позначали казенною печаткою.

Десятки років ніхто вже не міряє аршинами. Однак слово це не забули, і до цього часу про надзвичайно проникливу людину кажуть: «Бачить на три аршини під землю». Про людину, яка судить про все тільки по собі – «Міряє все на свій аршин».

Дюйм – міра довжини, якою користуються в багатьох країнах вже протягом кількох віків. Дівчинка зростом з дюйм – чарівна Дюймовочка з казки Андерсена – спала в лакованій шкаралупі волоського горіха, вкривалася пелюсткою троянди і гребла веслами, зробленими з кінських волосин.

Походить дюйм від ширини великого пальця. І з голандської означає великий палець. В Англії його розмір встановили точніше: довжина трьох сухих зерен ячменю, вийнятих із середньої частини колоска.

Була на Русі й інша поширена міра – сажень, який становив 6 ліктів.

Сажень – це відстань між кінцями витягнутих в сторони рук. Ось що розповідає про сажень «Тмутараканський камінь».

Багато століть тому на Таманському півострові було руське князівство. Головне місто його називали Тмутаракань. Біля місця, де колись стояв Тмутаракань, двісті років тому знайшли камінь з вирізьбленим на ньому написом: «В 1068р. за розпорядженням Гліба, князя даного міста, була виміряна по льоду ширина Керченської протоки. Вона виявилася рівною 14000 сажням».

Є ще маковий сажень, його довжина визначається розмахом рук, це сажень, який дорівнює зросту людини з піднятими вгору руками. Була ще коса сажень – відстань від лівого каблука до кінця пальців витягнутої вгору правої руки. Розмір косого сажня можна визначити й іншим способом: шворку перекинути через зігнуту в лікті руку так, щоб її кінці торкалися землі біля ступні. Довжина цієї шворки і буде косим сажнем.

У Київський Русі основною мірою був ще короткий сажень довжиною в три лікті.

Пучка – одна з мір, які завжди під рукою. Вірніше не під рукою, а в руці, в пальцях. Використовується ця міра тільки на кухні. Пучка – це три пальці – великий, вказівний і середній складені до купи.

Для визначення відстаней користувалися кроком. Користуються ним і зараз, коли непотрібна велика точність, а відстані не такі вже і значні.

Для вимірювання довжини поля або віддалі до іншого належного пункту крок був дуже дрібною мірою. Тоді з’явилась інша – подвійний крок або жердина.

За допомогою кроків діти можуть виміряти довжину групової кімнати, доріжки, яка веде на город чи в сад.

Великі віддалі багатьма народами вимірювалися переходами. Шлях, який проходила людина за певний проміжок часу (за добу, за місяць, від сходу до заходу сонця) теж застосовувався як міра довжини. Використовувавсь міра, що визначалася дистанцією, на якій чути було голос людини чи рев тварини. Міра – поки чути ревіння вола, - виникла за часів чумацьких походів.

За одиницю довжини брали