На Полтавщині в XVIII – XIX ст. віддаль на землі міряли досить оригінальною одиницею – «пригати». Чоловік брав довгу жердину розміром приблизно з людський зріст, стрибав, спершись на палицю, скільки міг. Ця віддаль дорівнювала приблизно одному саженцю.

У давні часи на Буковині при вимірюванні землі застосовувалися такі міри довжини:

Жердка – 5м, або 20 шухів;

Шух – 25см, або палів;

Цаль – 2 або 2,5см (ширина великого пальця руки);

Сажень – 3 великих лікті, 2м;

Крок – 80см;

Миля – 7 км

З розвитком обміну продуктів виникла потреба у їх вимірюванні з допомогою мір об’єму. Сипкі тіла та рідину міряли наповнюючи ними посудину (мірки) певної місткості.

Сипкі речовини, зокрема зерно, вимірювали пудами, а в повсякденному вжитку «міркою» – посудиною на пуд або півпуда ваги, іноді лантухами (5 пудів). На правобережжі зерно міряли корцем, що вміщував 8 пудів. Іноді використовувалась і давньоруська одиниця виміру зерна – четверик (24 – 26 літрів).

Вимолочений хліб міряли ще гелетками, демерліями, гарчиками, кавушами. Між ними існує така залежність:

Корець – 100кг, 1ц;

Швкорця – 50кг;

Гелетка – 25кг;

Демерлія – Ібкг(пуд);

Мірка (гарчик) – 1,5кг;

Дека – 100г.

Вагу м’ясних та рибних продуктів рахували на «фунти» (400г) на «око», «око» – 4 фунти.

Урожай рахували «копани» (60 снопів) та «возами» або «фурами» кількість, яка вміщувалась на возі чи фурі при їх транспортуванні на тік.

Рідину – воду, молоко, горілку міряли квартами (дві пляшки), гранцями (4кварти), відрами, фелею (2,5л).

У ткацькій справі використовувалися одиниці загальнослов’янського походження – чисниця (три нитки), пасмо – 10 чисниць; моток – 30 пасм.

Овечу вовну міряли на руки (близько пуда – в 25 пудах вовни було 24 руки), сукно з вовни скочували у сувої. Прядиво з конопель чи льону міряли жменями. Десять жмень називали повісьмом. Був ще кухоль – міра «доброго тіпаного прядива». У кухелі містилося дві повісьми доброго прядива, а нетіпаного одна.

Дрова вимірювали сажнем і латером. Сажень дров дорівнював 2 складовим метрам; латер – 8м куб. дошки міряли на цалі (дюйми): «дошка цалівка» або півторацальова (тепер «тридцятка» або «п’ядесятка); 38 цалів – 1м.

На Гуцульщині давні народні міри площі багато в чому залежать від мір об'єму та місткості. Термін, що вживається на означення найбільшої народної міри місткості – кобелчі (кобел). Розмір цієї одиниці місткості не скрізь однаковий. Під впливом метричної системи кобел навіть представникам старшого покоління досить часто ототожнюється по величині з центнером, кобел поділяється на чотири менші одиниці. Майже скрізь по селах Гуцульщини збереглася посудина – ферділь, яка має вигляд дерев’яної ділички з одним вухом, і на базарах на цю міру продають картоплю, кукурудзу, яблука та ін. Об’єм ферділь відповідає 32 л, або 25 кг зерна. На ферділь міряють двояко: по-перше, насипають посудину ферділь рівно до вінця, лишок згортають дощечкою. Це – рівний ферділь. По-друге, насипають повно з горою – така міра називається вершний ферділь. Подібний спосіб міряння сипучих тіл був відомий у Псковських, Новгородських, Московських та інших землях у XV–XVII ст.

Ферділь поділяється на 4 – «патралиці». Патралиця – це приолизно 8 л Складається така народна система мір об'єму та місткості: 1 кобел = 4 ферділі = 16 патралиці і т. д.

Відома була і староруська міра «мисль» або «симель». Мисель – дволітрова бляшана циліндрична міра, якою користувалися мірошники.

Дослідники відзначають і наявність у гуцульських вагах такого поняття, як «ока», що є видозміненою формою давнього слов’янського терміна оковч, що вживається як назва міри рідин. Назва походить від того, що була це, власне, окована залізом діжечка чи відро. Місткість «ока» рівнялася приблизно одному відру.

У гуцулах на полонинах «окам» вважали важку – камінь, вага якого становила 2,5 фунта. Найбільшою вагою на полонинах був, «камінь», вага якого становила 30 фунтів, тобто 12 ок. Казали, наприклад: «камінь вовни», «камінь лою».

Існували спеціальні молочарні міри, що вживалися у вівчарстві. У зв’язку з тим, що випас у весняний та літній періоди на полонинах проводиться не кожним господарем, а доручається чабанам, які за встановленою чергою ви дають господарям належну їм кількість молока, тут здавна виникла потреба в досить чіткій системі молочарських мір. Молоко міряли літрами, півлітрами, «децями» – дві деці і одна деця (двісті і сто грамів). Була поширена і така міра, як «гелета» «Гелетка» – дерев’яна посудина у вигляді діжечки, місткістю 6–12 л.

Для виміру рідких і сипучих речовин користувались також різними «мірчуками» або мірками. Одна з таких мір – «джоулів» (низька посудина з діркою збоку).

Горілку міряли «квартирками», що дорівнювали 250(150г) «кілішками» – 25г, «порціями» – 100г.

Назви мір площі щодо походження давності можна поділити на три грипи:

1) Власне народні (неофіційні) назви «день орання»; «день кошення»;

2) Державні дометричні: «гольд»;

3) Державні метричні: гектар.

Назви давніх мір площі (землі) характеризуються тим, що взяті вони або від кількості затрачуваного на обробіток часу, або від кількості висіяного насіння, або від кількості зібраного на даній площі врожаю. Перші два типи назв вживалися відносно оброблювальної землі, третій - найчастіше відносно сінокосів. Усі три назви способи міряння площ дуже давні. В межах цих видів виділяються міри, взяті від кількості затраченого на обробіток землі або косіння сіна, часу від назви виконавця роботи, від назви використованого знаряддя праці, наприклад, «на один день косіння», тобто на її обробіток плугом потрібен день.