Істотні новоутворення характерні для емоційно-вольової сфери особистості дошкільника: потреба у соціальній відповідності (“гарний - поганий”, “добрий - злий”, “вірний - невірний” тощо), здатність співпереживати, емоційна децентрація. Саме вона, поява переживання майбутнього і проявів переживання минулого (наприклад, почуття провини), є важливим показником норм формування особистості в дошкільному віці.

Отже, дошкільний вік (період від трьох до шести років) можна розділити на три етапи:

3-4 роки – зміщення емоційної саморегуляції;

4-5 років – моральна саморегуляція;

6 років – формування ділових особистісних якостей дитини [32, с. 158-159].

У дошкільному віці за належних умов виховання можна спостерігати достатньо високий ступінь моральних переживань. Так, на 4-5 році життя в дитини вперше проявляється зародки почуття обов’язку; виникають переживання задоволення, радості при вданому виконанні своїх обов’язків, суму при порушенні встановлених вимог. У 5 – річному віці потрібно зважати на обумовлену віковими особливостями неврівноваженість дітей. Цікаво відзначити, що під впливом діяльності в дитини формується становлення не тільки до людей, але й до речей.

Отже, внутрішнє емоційне становлення до оточуючої дійсності немовби виростає з практичної взаємодії з цією діяльністю і, як наслідок, виникають нові емоції.

Важливою умовою органічного входження дитини в шкільне життя є подібність ціннісних орієнтацій ігрової і навчальної діяльності.

У молодших школярів емоційні процеси стають дедалі більш вибірковими та керованими у зв’язку з виходом на перший план системи довільної регуляції. Поява щоденних обов’язків і регламентованого соціального контролю значно знижує імпульсивність емоцій, сприяє формуванню почуття відповідальності.

Емоційним відхиленням у цьому віці можна вважати байдужість до навчання, оцінок вчителя, відсутність тенденції до зниження імпульсивності.

У школяра, крім підвищення стійкості (тривалості) емоційного процесу, легко простежується його вибірковості. Так, переключити увагу трирічного малюка досить просто, відвернути 6 -7 – річну дитину від актуального бажання вже складніше, а в підлітка – це здебільшого є вже неможливим.

Формування почуття можна уявити як більш або менш тривале узагальнення, своєрідну кристалізацію подібних за своїм суб’єктивним забарвленням емоційних явищ. Так, перше почуття симпатії до найближчого дорослого виникає на грунті тривалого накопичення у дитини до найближчого актів (вражень) ситуативно-особистісного спілкування.

Цілком сучасного виглядає запропонована ще Г.Я. Трошиним (1915 р.) загальна схема класифікації почуттів: 1) фізичні (голод, статен, егоїстичне почуття і т.д.); 2) соціальні (симпатія, материнське почуття, совість…); 3) духовні (інтелектуальні, естетичні…). Якщо фізичні почуття закладені переважно спадково, то для 2-ої і особливо для 3-ої групи почуттів закладені спадково лише задатки.

Саме в цього дослідника вперше знаходимо уявлення про генезис емоційної, чуттєвої сфери, органічний зв’язок між ентогенезом емоційної сфери та особистості, а також місце почуттів у структурі особистості.

У розвитку кожного виду почуттів розрізняють наступні періоди:

І. фізіологічно – інстинктивний

ІІ. Період первинних емоцій (безпредметних)

ІІІ. Період вторинних (предметних) емоцій

ІV. Період вищого ідейного почуття, коли відбувається з’єднання певного почуття з вищими ідеями [4, с. 48-49]

Про відхилення у формуванні особистості свідчить відсутність (або слабо розвиненість) вторинних, власне людських соціально-моральних емоцій та почуттів.

Для учня – початківця школа починається з учителя, тому саме емоційне ставлення до нього є своєрідним маяком. У нормі це ставлення до вчителя позитивне, майже до повної навіюваності.

Як відомо, орієнтація першокласника насамперед на оцінку вчителя змінюється до ІІІ-ІV класів орієнтацію на самооцінку. Однак несприятливі для учня оцінки вчителя (перебільшено критичні, образливі) часто прискорюють цей процес. При цьому, звичайно, відбувається відома девальвація ролі вчителя, що має захисний характер. Дитина ніби захищає самооцінку від психотравмуючої оцінки педагога. Як наслідок, можуть розвинутись негативне ставлення до школи, невротизація, психопатичні розлади. А це оцінюється як важливий симптом відхилення у формуванні особистості.

Отже, емоційне ставлення й почуття до вчителя, носія найбільш важливих як центральні соціальні почуття у формуванні особистості школяра.

Позитивна оцінка вчителя викликає радість, негативна – сум, що підсилює або послаблює мотиви навчання, змінює самооцінку та рівень домагань. Особливе значення тут має також процес становлення системи довільної регуляції (самооцінка, самоконтроль, рефлексія способу діяльності, прийняття рішень, постановка цілей тощо).

Ігнорування оцінок учителя, відсутність вираженого емоційного забарвлення сприйняття цих оцінок може бути симптомом відхилення, втратою суб’єктого значення не лише навчання, але й школи в цілому.

Інтеріоризація соціальних норм і правил поведінки, поява перших форм самоконтролю сприяють розвитку почуття сорому, докорів совісті.

У віці 10-11 років збільшується значення міжособистісних взаємин. Якщо в 1 класі “добрий товариш – це насамперед той, хто добре вчиться”, “не бешкетує”, “слухає вчительку”, то в 4-му класі – на перше місце виступає власна оцінка моральних якостей однокласника, яка може й відрізнятися від думки дорослих.

Змінюється також орієнтація із засвоєння визначеного вчителем об’єкту інформації на пізнання нового, виникають пізнавальні інтереси та радість пізнання, що також є нормою формування особистості у віці 9 -11 років.

Участь емоцій у керуванні поведінкою і діяльністю людини обговорювали ще мислителі Древньої Греції. Розглянемо різні функції емоцій, які вони виконують.

Мотиваційна роль емоцій. Емоції відіграють помітну роль на всіх етапах мотиваційного процесу: при оцінці значущості зовнішнього подразника, при сигналізації потреби, яка виникає, й оцінці її значимості, при прогнозуванні можливості задоволення потреби, при виборі мети.

Емоції як оцінка значущості зовнішнього подразника. На першому (мотиваційному) етапі головне призначення емоцій – сигналізувати про користь або шкоду для організму того чи іншого стимулу, явища, які позначаються певних