Безумовно, за будь-яких обставин бійка непри-пустима і у дитини потрібно виробляти певне "табу" щодо заподіяння іншому фізичної шкоди. Але виробити його можна тільки через упорядкування поведінки дитини в цілому.

Невпевнені, тривожні діти не вміють побудувати свої стосунки з ровесниками і дорослими: вони то проявляють надмірну запобігливість, то раптом об-ражаються з дріб'язкового приводу і стають агресив-ними, боронячи своє нібито скривджене "я". Дитина з низькою самооцінкою постійно захищається від ще тільки очікуваної кривди і фактично сама висту-пає ініціатором конфлікту, хоч і не усвідомлює цьо-го, а отримавши відсіч, скаржиться. Не вірячи в доб-ре ставлення до себе, такі діти дуже самотні, бо суб'єктивно протистоять "ворожому світові". Це не-безпечно: дорослішаючи, в підлітковому віці, в по-шуках розуміння і підтримки такі діти часто потрап-ляють у сумнівне товариство, стають на шлях асоціальної поведінки.

Психологічні дослідження показали, що діти з низькою самооцінкою виростають у сім'ях, які з різ-них причин не можуть забезпечити їм почуття захи-щеності, коли їх люблять такими, як вони є, а не зав-дяки певним досягненням. У таких випадках емоційна відчуженість перешкоджає дитині насліду-вати моральні і світоглядні цінності батьків. Звідси парадоксальне на перший погляд явище: часто у доб-рочесних і зразкових батьків росте дитина з асоціаль-ними, агресивними нахилами.

Розвитку агресивності у хлопчиків сприяє жорс-тка виховна позиція батька, дисциплінарні заходи якого бувають пов'язані з приниженням: висміюван-ням, позбавленням привілеїв, фізичними покарання-ми. Мати ж займає непослідовну, ліберальну пози-цію. За таких умов хлопчики вороже ставляться до батька, який для них не є зразком для наслідування, їхня ворожість у сім'ї поширюється і на інші сфери спілкування, сприяє розвиткові недовіри і ворожості до світу в цілому.

Причиною агресивної поведінки дитини може бу-ти і завищена самооцінка та рівень домагань, що час-то призводить до виникнення так званого афекту неадекватності. [41, с. 9]

Завищена самооцінка — це завжди перебільшене уявлення про свої можливості і права, ідеалізація се-бе. Терплячи невдачі, дитина із завищеною самоо-цінкою "закриває очі" на їхні справжні причини і на-магається знайти "винуватців" серед навколишніх людей та обставин. Так, справедливе зауваження сприймається як незаслужена кривда, адекватна оцінка — як занижена. Це зумовлює і відповідний емоційний стан: настороженість, ворожість, підозрі-ливість. У дитини виникає почуття впевненості в несправедливому ставленні навколишніх, а у відпо-відь — вибух агресії, яка суб'єктивно оцінюється як захист від кривдників. Це і є афект неадекватності — своєрідна захисна реакція, що допомагає дитині від-городитися від реальності і зберегти високу самоо-цінку.

Здебільшого витоки такого небажаного розвитку особистості криються в особливостях сімейного ви-ховання, коли дитину надміру хвалять за реальні і
вигадані чесноти.

Особливої педагогічної уваги заслуговує форму-вання особистості дітей-лідерів та запобігання у них проявів агресії.

Проте дуже часто лідерські домагання не мають під собою позитивного ґрунту і стають джерелом аг-ресії. Так буває, коли на перше місце в ієрархії мо-тивів поведінки виходить престижність.

Діти з такими лідерськими претензіями рано зас-воюють, що головне в житті — бути першим, кому всі заздрять, з ким хочуть товаришувати, кого хвалять дорослі. І справді, дитина добре засвоює правила взаємин з однокласниками і педагогами, демонструє зразкове навчання і поведінку. Але ця дитина не тер-пить конкуренції, і як тільки з'являється хтось, хто стає врівень із нею або переважає, то це сприймає як загрозу власному благополуччю. Тому вона напруже-но стежить за успіхами однокласників і радіє з їхніх невдач. Це перешкоджає формуванню їхніх дружніх стосунків з іншими дітьми, вміння співчувати. Ото-чення для неї — тільки засіб самоствердження. її ставлення до однокласників конкурентне, будь-які успіхи когось іншого можуть стати приводом для різ-них форм агресії проти нього: від намагання тиш-ком-нишком перешкодити успіхам до словесної дис-кредитації, а то й просто фізичних агресивних сутичок.

Конкурентність - серйозна проблема формуван-ня особистості відмінників, яких часто педагог і пси-холог вважають такими, що не викликають занепокоєння.

Є ще одна педагогічно досить важка категорія ді-тей, агресивна поведінка яких пов'язана з недостат-ньою чутливістю до соціальних норм і недостатньою їх диференціацією. Часто такі діти демонструють вира-жені егоїстичні тенденції: їхні бажання домінують над заборонами, співчуттям до потреб інших. Ще в дошкільному віці вони, щоб заволодіти іграшкою, бувають агресивними, незважаючи на плач і протес-ти скривдженого. В шкільному віці їхні вчинки ще більше викликають занепокоєння, межуючи з небез-печними: наприклад, під час розв'язання звичайного конфлікту з однокласником дитина застосовує в бій-ці палицю. При цьому намагання пояснити їй, що вона могла завдати непоправної шкоди іншому, на-тикається на нерозуміння тяжкості провини. Дис-циплінарні заходи викликають у неї озлобленість, переконаність у несправедливості навколишніх. Пог-либлюється ізоляція дитини від колективу, ворожість до нього, що може призвести до формування асоці-альної особистості. [41, с. 11]

Іноді причину такої поведінки дитини можна по-яснити умовами вседозволеності в сім'ї, ставленням до неї як до "домашнього божества", коли її бажання — закон. Прийшовши до школи, дитина виявляється дезорієнтованою в системі зовсім інших стосунків, де існують правила, заборони й інтереси інших дітей. Це і може призводити до нападів