У процесі онтогенезу розвивається здатність використовувати емоційну експресію як засіб спілкування та розпізнавати емоції за виразом обличчя. Це довели угорські вчені Ф.Леонард і Е. Форарі-Банлакі, які вивчали це вміння в учнів 7-17 років. Правда, у віці 11-13 років спостерігається тимчасовий регрес у розпізнанні ряду емоцій [21, с. 391-392]

Так, у дошкільному віці поступово розвивається вміння визначати емоційний стан інших людей. Це питання вивчалося А.М. Щетиніною на дітях 4-5 і 6-7 років. Нею були виявлені типи сприймання емоції за експресією, які можуть розглядатись і як рівні розвитку цього вміння.

Довербальний тип. Емоції не позначається словами, її впізнання виявляється через встановлення дітьми відповідності вираз обличчя конкретній ситуації.

Дифузно-аморфний тип. Діти називають емоцію, але сприймають її поверхнево, нечітко (“веселий”, “подивився і дізнався, що він сумує”). Складові елементи еталону емоцій ще не диференційовані.

Дифузно-локальний тип. Сприймаючи вираження емоцій глобально і поверхнево, діти починають виділяти окремий, часто одиничний елемент експресії (в більшості випадків - очі).

Аналітичний тип. Емоція впізнається завдяки виділенню елементів експресії. В більшості випадків діти орієнтуються на міміку обличчя, а не на позу.

Синтетичний тип. Це вже не глобальне і поверхнево сприймання емоцій, а цілісне, узагальнене.

Аналітико-синтетичний. Діти виділяють елементи експресії і узагальнюють їх.[21, с. 398-399]

Представленість цих типів сприймання емоцій в групах дітей різного віку не однакова.

Проаналізованні результати психологічних досліджень (Я.І. Божович, Л.А. Венгер, О.В. Запорожець, О.Л. Копонко, В.С. Мухіна, Д.Б. Ельконін та ін.) свідчать про те, що дошкільнятам притаманні різноманітні емоційні переживання, які лежать, передусім, у сфері стосунків з близькими людьми. О.В. Запорожець виділяє важливу закономірність розвитку дитячих почуттів: “Основним, а на ранніх вікових ступенях єдиним видом діяльності, що зумовлює розвиток дитячих почуттів, є практично, чуттєво-предметна діяльність, що виконується дитиною спільна і в процесі спілкування з іншими людьми. Пізніше, на основі зовнішньої, практичної діяльності у дитини складається і особливо внутрішня діяльність - діяльність афективно-образного уявлення що є “другим вираженням” (Л.С. Виготський ) людських емоцій, у процесі якого вони не тільки проявляються, але й трансформуються, розвиваються” [35, с. 163-164]. У цей період дитина набуває деякого емоційного досвіду, що є важливою умовою готовності до шкільного навчання. Встановлено, що у дошкільному віці розвиток емоційної сфери відбувається у тісному зв’язку зі становленням довільної регуляції.

Із вступом до школи пов'язані і зміни в емоційній сфері дитини. Початок шкільного життя розширює сприймання оточуючого світу, збільшує досвід, набутий дитиною за межами дому, розширює коло спілкування. Все це впливає на розвиток емоційної сфери молодшого школяра.

Відомий психолог Е. Берн висловив думку про те, що приблизно до 10 років у дитини формується емоція, яка буде домінуючою у її житті. При цьому дитина ніби експериментує, по черзі відчуваючи почуття провини, образи, дратівли-вості, страху чи радості. На щось вона не звертає уваги, щось із обуренням відкидає, але щось із усього цього працює і дає свої результати. Та результати емоційного вибору, зроблені школярем, будуть у більшості випадків залежати від діяльності дорослих - батьків, учителів [ 1, с.281 ].

Важливим новоутворенням молодшого шкільного віку є “формування нового рівня афективно-потребової сфери дитини, яка дозволяє їй діяти не безпосередньо, а керуючись свідомо поставленими цілями, моральними вимогами та почуттями” [3, с.201 ]. У період 6-7 років, на думку Л. С. Виготського, узагальнення дитиною власних переживань досягає високого рівня розвитку. У цьому контексті І.Д. Бех наголошує, що зв'язки між компонентами емоційної та інтелектуальної системи нестабільні. Спочатку емоційний компо-нент є домінуючим. "Вирішальні зміни у цій системі, які пізніше призведуть до її перебудови, відбуваються тоді, коли мислення починає супроводжувати емоційний процес, а потім зміщуватись до його початкового етапу, випере-джуючи емоції. З цього моменту мислення починає окреслювати характер переживання, визначаючи вчинкову схему. Таке зміщення означає не тільки тимчасово зрушення мислення стосовно емоцій, а й зміну функціонального центру всієї системи. Отже, на основі синтезу глибокої інтелектуально-логічної діяльності з переробки зовнішніх впливів, забарвлених емоційним настроєм, поступово виробляються переконання та ставлення особистості, які, узагаль-нюючись виступають основою становлення та розвитку моральної пове-дінки..."

Досліджуючи емоційний розвиток учнів молодшого шкільного віку, Л.С. Виготський, О.В. Запорожець, Д.Б. Ельконін, Г.С. Костюк, П.М. Якобсон та інші психологи розкрили такі особливості емоційної сфери: втрату дитячої безпосередності; підвищену чутливість, здатність глибоко й болісно пережи-вати; емоційна нестійкість; розвиток вміння володіти своїми почуттями; появу рефлексії Молодший шкільний вік називають вершиною дитинства. Дитина зберігає багато дитячих якостей - наївність, легковажність, погляд на дорослого "знизу вгору", змінюються інтереси, цінності дитини, увесь устрій її життя. Вони емоційно вразливі. У них відбувається подальша диференціація сором'яз-ливості, яка виявляється у тому, як діти реагують на людину, оцінка якої має певне значення для них. Розвивається почуття самолюбства, що виявляється в гнівному реагуванні на будь-яке приниження їх особистості й позитивному емоційному переживанні, коли визнають ті чи ті особистісні властивості [29; 8].

З віком почуття і переживання стають складнішими, більш диференційованими. "У молодшому шкільному віці, зазначає Л.І. Божович, - не тільки виникають нові емоції, але і ті емоції, які мали місце в дошкільному дитинстві, змі-нюють свій характер і зміст" [34, с. 16]. Л .С. Виготський у своїй праці "Криза 7 років" зауважував такі важливі особливості переживань дітей даного віку,