Першокласники схильні переоцінювати власні моральні якості і недооцінювати їх у своїх ровесників. При цьому хлопчики більше схильні переоцінювати свої моральні якос-ті, ніж дівчатка. З ликом молодші школярі поступово стають більш самокритичними. [28, с. 167-168].

Конструктивні та деструктивні тенденції емоцій в самотворенні особистості молодшого школяра

Для молодих школярів загалом характерним є життєрадісний, бадьорий настрій. Їм притаманні емоції інтересу, здивування, радості тощо. Інтерес – форма вияву пізнавальної потреби, яка забезпечує спрямованість особистості, усвідомлення нею мети діяльності; емоційний вияв пізнавальний потреб особистості.

Інтерес розглядається як одна з фундаментальних природних емоцій і вважається домінуючою серед усіх емоцій нормальної здорової дитини. Вважається, що саме інтерес разом з пізнавальними структурами й орієнтаціями спрямовує пізнання й дії. Зацікавлена дитина інтенсивно вдивляється, прислухається. Феноменологія інтересу характеризується відносно високим ступенем задоволення, впевненості в собі й помірними імпульсивністю і напруженням. Емоція радості часто супроводжує інтерес. Він сприяє розвитку вмінь та інтелекту, відіграє важливу роль у суспільному житті та підтриманні міжособистісних стосунків. Інтерес сприяє інтелектуальній, естетичній та іншим різновидам творчої діяльності молодшого школяра.

Здивування не має чітко вираженого позитивного чи негативного знаку. Це емоційна реакція на раптові обставини і триває не довго. Здивування виконує функцію виведення нервової системи зі стану, в якому вона в даний момент перебуває, і пристосування її до раптових змін у нашому оточенні.

Емоція радості у дитини характеризується відчуттям впевненості й значущості, почуттям, що вона любить і її люблять. Радість дає дитині відчуття здатності здолати труднощі і насолоджуватися життям. Розслабляючий вплив радості захищає дитину від постійного пошуку успіху серед своїх ровесників та в навчанні. Хоч батьки не можуть безпосередньо навчити дитину радості, вони можуть поділити радість із дитиною і служити моделями, які демонструють стилі життя, що полегшують переживання радості.

Радість може гальмувати дію, але вона також може сприяти інтуїції та творчості. Індивідуальні відмінності в порогах радості зумовлюють формування різних індивідуальних життєвих стилів. Радість може підсилювати стійкість до фрустрації і сприяти впевненості в собі та мужності.

Домінування таких позитивних емоцій у житті дитини забезпечує нормальний розвиток її психіки, моральне ставлення дитини до оточуючого світу, настанову на прийняття і конструктивне перетворення, формування позитивної Я – концепції.

Значну увагу слід приділити негативним емоціям, таким як страх, агресія, тривожність тощо, які носять деструктивний характер, негативний вплив на формування повноцінної особистості дитини.

По-чаток навчання у школі є одним з най-складніших та найвідповідальніших пе-ріодів у житті дитини. Докорінно зміню-ються режим, умови її життєактивності, з'являються додаткові обов'язки, пов'я-зані з навчальною діяльністю та набуттям якісно нового статусу, ускладнюється со-ціальна ситуація розвитку, істотно збіль-шуються розумові, емоційні та фізичні навантаження. Все це часто призводить до нервово-психічного перенапруження особистості молодшого школяра, до вис-наження його адаптаційних ресурсів і, як наслідок, викликає появу цілої низки негативних психічних станів. Останні від-ображаються на всьому розвитку дитини, викликаючи цілу сув'язь деструктивних психофізіологічних, соціально-психо-логічних проявів, а інколи спричиняють навіть повну дезадаптацію незрілої особистості. У випадку систематичного перебування молодшого школяра у по-дібних психічних станах, останні мають властивість ставати більш стійкішими та закріплюватись у негативні психічні влас-тивості особистості, зумовлюючи подаль-ший її деструктивний розвиток.

Проблема психічних станів детально вивчалась як вітчизняними, так і зарубіжними пси-хологами. Зокрема, значний внесок у проблематику дослідження психічних

станів особистості зробили такі вчені як С.Л. Рубінштейн, О.Г. Ковальов, Г.Б Леонова, М.Д. Левітов, В.К. Вілюнас, Б.І. Додонов, П.М. Якобсон [24; 30; 45]. Серед сучасних дослідників варто відзначити праці Ю.Є. Сосновікової, В.А. Ганзена, Т.А. Кемчної, В.А. Семиченко, К. Ізарда, Є.П. Ільїна, А.В. Мікляєвої, П.В. Румянцевої, В.М. Астапова [12; 20; 22; 31; 37]. Однак, попри наявну сукупність чітких теоретико-експериментальних да-них з даної проблеми, вона залишається актуальною та недостатньо вивченою.

Негативні психічні стани особис-тості як особливий клас психічних явищ.

Класично у психології всі психічні стани поділяють на позитивні та негативні. Така їх характеристика має як об'єктивні підстави, так і суб'єктивні. У першому ви-падку негативні психічні стани - це ті, які призводять до помітних негативних зрушень у поведінці, діяльності, міжособистих взаємостосунках, а відтак і до дезгармоній в особистісному розвитку. Порушення поведінкової самоорганізації на тлі окремих стійких негативних станів може проявлятися у певній спрямова-ності особистості на уникання, недотри-мання соціальних та правових норм, у девіантній і навіть в асоціальній пове-дінці. Таке спрямування - вторинне утво-рення порівняно з власне негативними психічними станами, котрі її спричиню-ють. Негативний вплив аналізованих ста-нів на діяльність зумовлює загальну не-продуктивність, знижує ефективність її здійснення тощо. Наявність таких станів разюче відображається на перебігу спіл-кування і міжособистісної взаємодії. Най-частіше наслідками тут є прояви конф-ліктності, протистояння у стосунках з іншими, агресія, аутоагресія чи нонкон-формізм. Цей тип станів призводить та-кож до деструктивних змін у функціо-нуванні емоційної сфери, порушує про-цеси емоційної саморегуляції, підвищує рівень емоційної збудливості, афективності, неврівноваженості, ригідності і т. п.

Аналіз істотних ознак, змісту, струк-тури та наслідків негативних психічних станів дозволяє стверджувати, що ос-танні, у випадку їх систематичної наяв-ності та частих проявів, можуть спри-чинити формування стійкої особистісної дезадаптації [див. 43], передусім до емоційної та соціальної пезадаптованості як її складових., У цьому контексті чіткі критерії, за якими можна відносити той чи інший психічний стан до позитивного чи негативного стану,