У стосунках з однолітка-ми та дорослими в одних ви-падках вони виявляють грубощі, в інших — відстороненість, ще в інших — по-датливість, конформність на тлі пасивності. Остання фаза свідчить про поглиблену ста-дію емоційної дезадаптації. Ю. В'юнкова виділяє дві моделі спілкування: захисно-уникаючу та демонстративно-агресивну. У пер-шому випадку — діти пасивні, апа-тичні, байдужі, спілкуються лише за ініціативою дорослого, при цьо-му напружені, пригнічені; у дру-гому — для дітей характерні не-слухняність, недружелюбність, не-розуміння та неприйняття норм поведінки, агресивність [11].

Емоційна дезадаптація виникає внаслідок довготривалого впливу на дитину травмуючих ситуацій у сім'ї та школі, порушення стосунків із батьками, учителями та однолітками. Відтак дитина стає напруженою, тривожною, агресив-ною, конфліктною, у неї виникає відчуття неповноцінності, непот-рібності, пригнобленості.

І.Коробейников та Н Лусканова відзначають такі ситуації, які зумовлюють виникнення емоцій-ної дезадаптайції молодших шко-лярів, як:

а) нездатність виконати на-вчальне навантаження;

б) вороже ставлення педагога;

в) зміна шкільного колективу;

г) неприйняття дитячим колек-тивом [З].

Особистісна тривожність У процесі адаптації вияви три-вожності можуть мати ситуативний або особистісний характер. Вияви тривожності в різних ситуаціях неоднакові. В одних випадках діти схильні поводиться тривожно зав-жди і скрізь, а в інших — виявля-ють свою тривожність лише залеж-но від обставин. За несприятли-вого збігу обставин простежується реактивна тривожність, — тобто тривожність, пов'язана з конкрет-ною зовнішньою ситуацією. Вона може перетворитись і у три-вожність особистісну, стати ста-більною властивістю особистості. Часті реактивні вияви тривожності ми називаємо особистісними і по-в'язуємо їх із наявністю в молод-шого школяра відповідної риси особистості — особистісної три-вожності. Підвищений рівень три-вожності свідчить про недостатню емоційну пристосованість, адаптивність дитини до певних життє-вих ситуацій, що викликають стур-бованість.

Для школярів із емоційною де-задаптацією характерне гостре, три-вале, болісне реагування на невдачі. Боязнь невдачі переважає над праг-ненням досягти успіху. Вони пе-реживають виражену тривогу в си-туаціях публічної перевірки знань, постійно очікують негативного ставлення до себе, негативних оці-нювань з боку батьків, педагогів і ровесників. Сильно виражений страх невідповідності очікуванню оточуючих заважає їм адекватно оцінити ситуацію. Це школярі, яким важко встигати на рівні кла-су; упевнені, що одержуючи низькі бали,, вони втрачають визнання вчителя. Працездатність у них низька, перевтома наступає дуже швидко, змореність виявляється в неуважності, відволіканні, рухливо-му неспокої. Уникають прямих контактів з учителями, сором'яз-ливі, замкнуті, загострено реагують на пряме звертання чи вимогу.

Для більшості дітей з високим рівнем тривожності характерні такі судження:—

Я дуже хвилююся, коли вчи-телька перевіряє мою роботу;

Мотив запобігання невдачі й мотив успіху

Як відомо, засновник теорії 1 мотивації досягнення Х. Хекхаузен і виділяє два мотиви, функціонально пов'язаних з діяльністю: мотив досягнення успіху й мотив запобігання невдачі. Прагнення до досяг-нення успіхах залежить від наявності у дитини особливої потреби в успіхах, а також від низки інших, я функціонально Й генетично пов'язаних з даною потребою індивідуальних якостей особистості, таких а як рівень домагань, самооцінювання, тривожність. В емоційно дезадаптованих учнів боязнь невдачі і. досить сильно розвинена й переважає над прагненням до успіху. Вони прагнуть брати на себе прості і- завдання, при одержанні завдання и активності не виявляють, не впевнені в собі, не вірять у можливість і досягти успіху. У процесі праці ю сильно переживають з приводу і своєї можливої невдачі. Після невдачі при виконанні рисунків, прагнуть більше ніколи до них не по-вертатися. Не бажають виправити помилки, бояться критики і тому не прагнуть дізнатися про результати виконаної роботи.

Таким чином, емоційна дезадап-тація, яка може виникати у дитини в період початкового навчання, пов'язана із впливом індивідуально-психологічних чинників. Під інди-відуально-психологічними чинни-ками ми розуміємо уроджені, стійкі типологічно зумовлені характерис-тики особистості: меланхолічний тип, емоційна нестабільність, висо-кий рівень особистісної тривож-ності, мотивація запобігання невдач. Кожен із перерахованих чинників рідко зустрічається в ізольованому вигляді і, як правило, сполучається з дією інших чинників, утворюючи складну структуру порушення емоційної дезадаптації.

Виявлення індивідуально-психологічних чинників дасть змогу прогнозувати виникнення емоцій-ної дезадаптації, а здіснення ціле-спрямованого психопрофілактичної й психокорекційної дії сприя-тиме зниженню кількості емоційно дезадаптованих дітей і гостроти вияву емоційної дезадаптації в
учнів початкової школи.

Поступово, розвиваючись у суспільстві, дитина засвоює прийнятніші форми взаємин між людьми у процесі захисту своїх інтересів і самоствердження. Власне, увесь процес виховання і розвитку дитини як особистості - це формування, з одного боку, її ак-тивності, без якої неможливі творчість і самоствер-дження, а з іншого - здатності бути активною і стверджуватися не всупереч іншим людям, а разом з ними у процесі конструктивного спілкування. Все це стає можливим завдяки засвоєнню моральних норм. Психологи вважають, що п'ятилітній вік перелом-ний для дитини, коли вона вже може керуватися мо-ральними нормами.

Таким чином, агресивність як прояв активності властива всім людям. Тому в широкому розумінні її не можна тлумачити як негативне явище. Позитив-ний бік агресивності як здатності до активності - це ініціатива до подолання труднощів, боротьба за ви-живання, самовдосконалення. Негативного значення агресивність набуває тоді, коли через недоліки соці-альної адаптації людина конфліктує з оточенням, не-адекватно засвоює і порушує моральні норми, завда-ючи шкоди іншим.

Отже, стикаючись із проявом агресії у дитини, педагог має зрозуміти, які причини за нею стоять. Від цього залежатиме вибір тактики педагогічного впливу на дитину.

За зовні подібними проявами агресії, наприклад, бійкою, можуть стояти зовсім різні мотиви. Агресія могла бути ненавмисною, спровокованою імпульсив-ними діями гіперактивної дитини. Відомо, що у та-ких дітей надмірно висока