Особливості логопедичної роботи при дизартрії у дітей з важкими порушеннями в інтелектуальному розвитку

Раніше логопедична допомога глибоко розумово відсталим дітям практично не проводилася. Сьогодні функціонує ціла мережа реабілітаційних, мовних центрів, де займаються цією проблемою. Допомога, надавана дітям з особливими потребами, відрізняється комплексністю, тому що поряд з діагнозом мовного недорозвинення цим дітям поставлений психоневрологічний діагноз. Логопед працює в тісному контакті з дефектологом, психологом, інструктором ЛФК, вихователями, музичним керівником, забезпечуючи в такий спосіб всебічний вплив на дитину.

Велике значення в наданні практичної допомоги грає часовий фактор - чим раніше батьки дитини звернулися за допомогою й колегіально з неврологом їй поставлений діагноз, тим ефективніше буде корекційна робота.

Одним з найбільш важких мовних недорозвинень є дизартрія - порушення вимови органічного характеру. Відмінною ознакою цього захворювання є утруднення або повна відсутність довільного руху мовних органів. Язик, як правило, видозмінений: - одна сторона превалює над іншою, серединна лінія зміщена убік скороченої частини язика; - рухи нагору, вниз, до куточка рота або відсутні, або слабко виражені; - вимові може передувати легке судомне посмикування губ, щік.

До приходу в колектив діти-анартрики й дизартрики мають негативний досвід спілкування з дорослими, відсторонені від однолітків. У процесі тривалого спілкування між батьками і дітьми виробляється своєрідна мова жестів, передбачення з боку батьків бажань дитини. І тому що мотивація до пізнавальної діяльності на перших роках життя практично відсутня, а задовольняються тільки природні бажання дитини, цієї "мови" достатньо.

Чим далі зайшов процес безмовного спілкування дитини з оточуючими, тим більш важке завдання стоїть перед логопедом.

Уже з перших занять, коли проводиться обстеження дитини, логопед намагається викликати позитивні емоції на свої дії й, можливо, іде "на поводу" бажань дитини, поступово обмежуючи його дії, виробляючи стереотип поводження на занятті. Така практика буде сприяти зняттю напруги, почуття тривожності в дитини, виробляє довіру до логопеда. 

У дизартриків (анартриків) спостерігається або розслабленість, або спастика м'язів обличчя, артикуляційного апарата. При обох станах може бути підвищена слинотеча. Бажано роботу з такими дітьми починати з масажу грудей, шиї, губ, язика (за Новіковою).

Необхідно, роблячи масаж, враховувати тонус м'язів: при підвищеному - розслаблюючий (різноманітні поглажування починаючи із грудей), при зниженому - тонізуючий (натиски, точкова вібрація). Кожний прийом масажу повторюється від 5 до 10 разів. При тривалому курсі масажу (від 3 до 6 місяців, а іноді й більше) значно поліпшується артикулювання, зменшується слинотеча, язик стає більше пружним, еластичним, зникає гугнявий відтінок голосу, слова вимовляються більш чітко.

Паралельно з масажем проводиться дихальна, посильна артикуляційна гімнастика. Не можна забувати й про розвиток дрібної моторики.

Роботу над постановкою звуків необхідно починати з вимови голосних звуків: "а", "о", "у". Іноді в дитини при спонуканні до мовлення спастично замикаються щелепи. У такому випадку необхідно за допомогою легких погладжувань, точкового масажу зняти тонус м'язів, допомогти розслабитися дитині. Бажано працювати з дитиною, коли вона перебуває в положенні "лежачи".

Після того, як сформований артикуляційний уклад для вимови звуку, його можна при постановці супроводжувати жестами. Наприклад: дитина на видиху вимовляє а-а-а при цьому руки розводячи в сторони, о-о-о- руки розводимо нагору й униз, у-у-у- руки зводимо під кутом. Це сприяє подовженню видиху, розвитку мовного подиху, згладжуванню гугнявості, виробленню почуття ритму.

У процесі роботи логопед фіксує всі звуки, які вимовляє дитина. Як правило, це губні "б", "м", задньоязикові "к", "х". Наступне завдання злити поставлені звуки з голосними для одержання складу. Добре при цьому, використовувати елементи роботи із глухими дітьми, допомагати артикулювати дитині своїми руками; опускати нижню щелепу при проголошенні звуку "а", стуляти пальцями губи при формуванні звуку "м", притримувати в "посмішці" губи на звуках "з", "с"... При цьому вид допомоги при вимові даного звуку повинен бути постійним, щоб у дитини вироблялися зоровий, кінестетичний і фонетичний стереотипи. При постановці звуку логопед використає підказку. В кінці роботи цієї необхідності не має. Наступний етап - це наробіток складів, злиття їх у слова.

Звичайно дизартрики вимовляють замість цілого слова якийсь зі складів; при цьому стабільного варіанта вимови слова немає. Важливо, щоб дитина почула його мелодику й передавала її.

У цей період не акцентується увага на вимові окремих звуків, допускається їхня заміна (к, т). Кількість звуків, що вимовляє дитина, зростає, розширюється діапазон. Напрацьовуючи словник: мама, папа баба, вава, на, банан, ляля, лампа... можна перейти до формування віддзеркаленої мови. При цьому бажано, щоб дитина візуально контролювала свою вимову з вимовою логопеда за допомогою дзеркала або повторювала артикуляцію логопеда. Темп вимови дуже повільний, позвуковий.

Найбільш важкий період - це формування власної мови. У більшості випадків необхідно змоделювати спонукальну до мови ситуацію: "не розуміти" бажань дитини, висловлених за допомогою жестів. Напрацьовувати "фрази-штампи": я хочу, я буду, я йду... поступово розгортаючи прості речення.

Нарешті з'являється експресивна мова. Як правило, це звертання до мами, папи, називання по імені дітей групи, назв знайомих предметів.

Батьки повинні працювати з логопедом у тісному контакті. Відвідуючи його заняття, знайомитися із прийомами й методами його роботи, і за допомогою завдань повторювати матеріал.

Масаж необхідно проводити доти, поки не з'являться явні зміни в тонусі м'язів. Артикуляційні вправи, дихальна й пальчикова гімнастика проводяться до кінця логопедичного курсу.

При послідовній і посильній для дитини логопедичній роботі результати є.