Реферат
Готовність учителя до забезпечення якісної освіти молодших школярів у нетрадиційних умовах функціонування сільських малокомплектних шкіл
У сучасних умовах розвитку освіти в Україні особливої актуальності набуває проблема функціонування сільських малокомплектних шкіл, для яких характерними є особливості, зумовлені соціальними, територіальними, економічними, географічними та демографічними процесами. Сьогодні в сільській місцевості продовжують функціонувати одно-, дво-, трьохкомплектні початкові класи.
Відповідно до суспільних вимог, чинних документів початкової школи, переосмислення пріоритетів навчання, ролі учня в навчально-виховному процесі система навчання у класах-комплектах вимагає впровадження альтернативних форм організації навчально-виховного процесу в сільських малокомплектних школах. Одним із таких варіантів є організація навчальної діяльності молодших школярів за індивідуальною формою навчання.
Відповідно до Законів України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, Положення про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 964, та інших нормативно-правових актів Наказом Міністерства освіти і науки України від 20.12.2002. № 732 затверджено Положення про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах, у якому до категорій учнів, що мають право на індивідуальне навчання, належать школярі, які проживають у селах і селищах, коли їх кількість у класі становить менше 5 осіб [2, 6-8].
Такий нетрадиційний підхід до розв’язання освітніх проблем зумовлює перегляд трактування поняття “індивідуальне навчання”, підготовку вчителя до роботи у змінених умовах, оскільки організація індивідуального навчання для зазначеної категорії учнів потребує вирішення низки суперечностей між такими чинниками:
індивідуальним темпом розвитку дитини та регламентованим часом на індивідуальне навчання;
обов’язковим освітнім рівнем учнів, який має відповідати вимогам Державного стандарту початкової загальної освіти, і розвитком творчих здібностей школярів у межах визначеного навчального часу;
недостатньо сформованими навичками самостійної роботи учня молодшого шкільного віку і великою кількістю часу, відведеного на самостійне опрацювання навчального матеріалу;
постійною потребою учня у підтримці та допомозі вчителя та обмеженістю часу для співпраці учня з вчителем;
самостійним опрацюванням учнем навчального матеріалу та відсутністю навчально-методичного забезпечення, яке вміщувало б алгоритми виконання завдань на допомогу учням з різним рівнем навчальних можливостей;
соціалізацією особистості молодшого школяра і недостатнім перебуванням дитини у шкільному колективі тощо;
необхідністю реалізації вчителем індивідуального підходу до учнів у процесі індивідуального навчання та відсутністю достатніх умов для вивчення індивідуальних особливостей учнів;
організацією вчителем індивідуального навчання молодших школярів та відсутністю науково обґрунтованих технологій індивідуального навчання;
реалізацією програмових вимог з навчальних дисциплін та відсутністю орієнтовного навчального плану індивідуального навчання учнів молодшого шкільного віку сільської школи;
організацією вчителем індивідуального навчання молодшого школяра та неготовністю вчителя до такої діяльності.
Як відомо, індивідуальне навчання є однією з найдавніших форм навчання. Його теоретико-практичні аспекти обґрунтовуються в дослідженнях В.Дяченка, Ч.Куписевича, І.Лернера, Ю.Мальованого, В.Онищука, І.Підласого, М.Скаткіна, І.Чередова та ін. Проблема індивідуального навчання знайшла своє відображення в працях П.Євстафієвої, К.Єльницького, І.Олесницького, М.Скворцова, К.Смирнова [9; 16; 21]. Розв’язання даної проблеми на практичному рівні спостерігається, здебільшого, у зарубіжній педагогіці, наприклад, використання ідей вільного виховання, вибору учнями матеріалів та способів навчання відповідно до їх навчальних можливостей, нахилів та інтересів школи Марії Монтессорі, вальдорфської педагогіки, дальтон-плану тощо [17].
Дидактична сутьність індивідуального навчання, на думку академіка О.Савченко, полягає в тому, що дитина навчається за умови прямої чи опосередкованої педагогічної допомоги вчителя[19].
Учена вважає, що індивідуальне навчання має кілька істотних переваг: воно більш цілеспрямоване, бо дає змогу привести зміст і темп діяльності у відповідність з можливостями дітей, що стимулює їхній розвиток, допомагає заощаджувати час, швидко контролювати результати. Водночас індивідуальне навчання має і певні недоліки: діти за цих умов не мають можливості співпрацювати, взаємодіяти в умовах змагальності, затримується соціалізація особистості.
На нашу думку, на сучасному етапі розвитку освіти індивідуальне навчання учнів сільських малочисельних шкіл повинно розглядатися не як одна із форм навчальної діяльності учнів, а як система, альтернативна традиційній класно-урочній системі в окремому класі. Відповідно до Листів Міністерства освіти і науки України “Щодо правомірності формування класів комплектів” (№1/9-299 від 10.06.03 р.), “Щодо неправомірності формування класів комплектів” (№1/9-299 від 10.06.03 р.) індивідуальне навчання повинно прийти на зміну навчанню учнів у класах-комплектах [3].
Таким чином, на основі аналізу досліджень даної проблеми індивідуальне навчання молодших школярів трактуємо як систему організаційних, психолого-педагогічних та методичних аспектів, спрямованих на забезпечення оптимальних суб’єктно-суб’єктних стосунків “вчитель-учень” з метою забезпечення обов’язкового освітнього рівня учня, який має відповідати вимогам Державного стандарту початкової загальної освіти, та реалізацію сутнісного потенціалу школяра.
У зв’язку із щорічним погіршенням демографічної ситуації у країні в майбутньому передбачається збільшення кількості учнів сільської місцевості, що будуть охоплені індивідуальним навчанням. На нашу думку, повне розв’язання даної проблеми передбачає, окрім нових шляхів розвитку початкової освіти ззовні, внутрішню готовність вчителя до змін. Основи психолого-педагогічної підготовки вчителя початкових класів повинні закладатися під час його навчання у вищому закладі освіти та розвиватися і поглиблюватись у системі післядипломної педагогічної освіти.
Результати анкетування, діагностування вчителів сільських малокомплектних шкіл показали, що вони зустрічаються зі значними труднощами у процесі організації індивідуального навчання учнів. На сучасному етапі організація індивідуального навчання носить спонтанний, несистемний характер, оскільки у вищих навчальних закладах не передбачено підготовку майбутніх спеціалістів до такої діяльності.
Саме тому проблема підготовки сільського вчителя до індивідуального навчання молодших школярів у системі післядипломної педагогічної освіти потребує дослідження. Як бачимо, актуальність даного дослідження зумовлена такими факторами:
- соціальною необхідністю підготовки вчителя до індивідуального навчання молодших школярів;
- суперечністю між необхідністю готовності вчителя до роботи в змінених умовах та обмеженістю наявних засобів його підготовки;
- потребою закладу
