Вважаємо, що вчитель, який працює за індивідуальною формою навчання – це особистість з гнучким педагогічним мисленням, адекватними ціннісними орієнтаціями, розвиненою самосвідомістю, високим рівнем самоактуалізації, мистецтвом рефлексії, готовністю до сприйняття нової інформації, здатний організовувати навчально-виховний процес з учнем, максимально враховуючи його індивідуальні особливості, здібності, обдарування. Завдання вчителя початкових класів – постійно модифікувати власну діяльність, адаптувати її до ситуації, яка постійно змінюється, але залишається під його контролем.

Готовність вчителя до індивідуального навчання молодших школярів є одним із актуальних питань дослідження. Інтегруючи дані філософської, психологічної та педагогічної літератури, готовність учителя до індивідуального навчання молодших школярів розглядаємо як складне соціально-педагогічне утворення, яке містить у собі комплекс індивідуально-психологічних якостей, систему знань, умінь і навичок, передбачає потреби, переконання, погляди, ставлення, мотиви, почуття, установки на означену вище діяльність.

Учені розглядають готовність вчителя як цілісне утворення, довготривале за часом, як модель, що визначається своїми іманентними та інваріантними складовими, як сукупність мотиваційного (усвідомлена потреба в освоєнні та втіленні передового педагогічного досвіду), змістовно-процесуального (сутність психолого-педагогічних та економічних знань з проблеми, процесуальні вміння), конструктивного (уміння творчо реалізувати досягнення виробництва у практиці навчально-виховної роботи) компонентів, що знаходяться між собою в органічному поєднанні, і розвиток хоча б одного з них, безперечно, впливає на вдосконалення інших, а недостатня сформованість веде до того, що дана особистісно значуща якість вчителя не досягає високого ступеня розвитку [22, 11-12].

Для визначення структури готовності вчителя до забезпечення якісної освіти молодших школярів в умовах індивідуального навчання за основу взято структуру готовності вчителя до інноваційної діяльності, запропоновану Н.Клокар [11].

Таким чином, визначена нами структура включає такі компоненти:

- мотивація діяльності в змінених умовах (мотиваційний компонент);

- знання про предмет та способи діяльності (когнітивний компонент);

- професійні навички та вміння, що визначають готовність як цілісне стійке утворення (процесуальний компонент).

Як бачимо, готовність вчителя до індивідуального навчання молодших школярів значною мірою залежить від ціннісних орієнтацій та мотиваційної сфери педагога, оскільки вона є передумовою його поведінки і виконує кілька функцій: спонукає, спрямовує та організовує, надає особистісного смислу й значущості педагогічній діяльності. На думку С. Рубінштейна, мотивація не лише детермінує поведінку вчителя, а й пронизує всі сфери його психічної діяльності. Тому мотиваційна готовність вчителя до зміненої діяльності спонукає його діяти у відповідному напрямі для досягнення мети, оскільки діяльність для індивіда набуває певного особистісного змісту, що сприяє перетворенню зовнішніх заданих цілей діяльності у внутрішні потреби особистості. Н.Кузьміна зазначає, що ніхто, окрім учителя, не може дати відповідь на запитання, які мотиви спонукають його до вибору методів впливу на учня, вдосконалення своєї діяльності [14].

Досліджуючи мотиваційну сферу діяльності, науковці виділяють зовнішні та внутрішні мотиви вчителя до педагогічної діяльності в певному напрямі. Так, М.Захарійчук до зовнішніх мотивів відносить прагнення педагога до здобуття вищої кваліфікації, досягнення певного соціального статусу; визнання колегами; суспільну користь. Внутрішні ж мотиви, на її думку, - це творчість учителя, інтерес, працелюбність, любов до дітей та професійної діяльності, комфортність у професії [11].

Ознаками вияву мотиваційної готовності вчителя початкових класів до індивідуального навчання молодших школярів визначено такі: усвідомлення вчителями значущості організації індивідуального навчання молодших школярів для власного професійного розвитку, відповідальності за прийняття педагогічних рішень, соціальної вагомості для розвитку потенційних можливостей учня; прагнення до самоаналізу, самооцінки, самовдосконалення, а також інтерес до опрацювання психолого-педагогічної літератури; участь у науково-дослідницькій діяльності; активність, наполегливість, цілеспрямованість; здатність до подолання труднощів у досягненні результатів, бажання створювати, аналізувати, накопичувати продукти професійної діяльності.

Мотиваційний компонент забезпечує передумови для реалізації інших структурних компонентів готовності вчителя до індивідуального навчання учнів –когнітивного та процесуального.

Організовуючи індивідуальне навчання молодших школярів, вчитель повинен глибоко розуміти філософські світогляди сьогодення, зорієнтовані на людину як найвищу цінність, як епіцентр всіх соціально-економічних та наукових проектів. Основні напрями експліційної форми педагогічних знань, визначені В. Гінецинським, передбачають засвоєння вчителем певних основ, а саме:

- педагогічної аксіології (знань про цілі та цінності виховної діяльності);

- педагогічної антропології (знань про людину як об’єкт педагогічного впливу);

- педагогічної соціології (знань про соціальні умови та механізми здійснення виховання);

- педагогічної технології (знань про педагогічну діяльність, що здійснюється за допомогою визначених засобів);

- педагогічної культурології (знань про ту частину нагромадженої в суспільстві культури, яка відтворюється в умовах навчання і виховання) [8].

У сучасній школі основна функція вчителя, який працює в умовах індивідуального навчання, полягає не лише у трансляції суспільного досвіду, а й в проектуванні ходу індивідуального інтелектуального розвитку кожної дитини. Першочерговим завданням діяльності вчителя має стати діагностика рівня навчальних досягнень учнів на кожному етапі навчання, вивчення їх індивідуальних особливостей, розроблення індивідуальних стратегій навчання.

Взявши за основу дослідження О.Абдуліної, Н.Клокар щодо сформованості професійних навичок та умінь вчителя, визначаємо складові процесуального компонента готовності вчителя до індивідуального навчання молодших школярів: дидактичні, виховні, науково-методичні, пошукові, дослідницькі вміння та навички [4; 11].

Сьогодні важлива роль у підготовці вчителя до діяльності у нетрадиційних умовах відводиться системі післядипломної освіти, яка забезпечує постійний розвиток професійної компетентності педагога.

За переконанням С.Крисюка, якість навчання і виховання учнів залежить від професійного рівня вчителя, оскільки оптимально може вирішувати завдання навчально-виховного процесу лише той педагог, який не тільки добре професійно підготовлений, а й прагне постійно вдосконалюватись. Тому серед концептуальних засад та перспективних способів реформування післядипломної освіти чільне місце займають спрямованість на цілісний підхід до формування особистості педагога, розвиток його творчих здібностей та